Розділ 16. Нова відьма у селищі.

Довготелесий високий чоловік ішов прямою стежиною, потім зупинився поглянувши вліво.

Ще минулого літа вглиб лісу не можна було пройти без обернення. А зараз все начебто розчищено. Тільки ось зарості залишилися ті ж, дорога була тією ж. А стежка сама неначе вирівнялася і гілки дерев розійшлися в різні боки від стежини.

- Як ніяк відьма у нас поселилася, - прохрипів він.

Закурюючи цигарку, він задумливо глянув на годинник. Був ще ранній ранок. Затягнувшись кілька разів, він помочився на узбіччі, щоб загасити щойно викинуту сигарету.

Він взагалі не відчував страху що до новенької. Але за всіма ознаками сильна відьма, природа сама перед нею відкриває всі стежини.

Руки його помітно здригнулися, коли він поправив широкі просторі шаровари темно-коричневого вицвілого відтінку.

- І все-таки! - Обурився чоловік.

З недавніх років його призначили дивиться над цим схованим від очей селом. І всю цю сотню років він усіляко відважував від неї людей, щоб ті не звертали на селище ніякої уваги. А нова відьма, на його думку, це новий член їхнього селища. А отже і нові конфлікти, нові проблеми та новий головний біль особливо для нього. Кому вже як не йому було відомо як це може обернутися. А він точно знав хто живе або зрідка з'являється в цій місцевості.

За весь цей час асфальтом не проїхало жодного авто. Але Афон чудово знав, що місцеві не дуже й схвалюють подібний транспорт. Вважаючи за краще добиратися сюди на своїх двох або чотирьох, залежно від виду або роду.

Також він розумів, що кожен мешканець цього покинутого селища не боявся практично нічого. Ні вовків, якими здебільшого і являлися. Ні шалених ведмедів, одним із яких він сам і був у обороті. Ні диких собак, які здебільшого жили в наближених лісах. Живлячись тим, що залишилося після полювання місцевих жителів. Подібного продовольства вистачало в окрузі, оскільки місцеві часто самі купували їжу живцем. Потім випускали на розплід, а потім вже починали полювання називаючи цю справу розвагою.

Але Афону давно вже було начхати на подібні дивацтва місцевих, він і сам часто подібним чином розважався. Його хвилювала нова господиня, яка оселилася в будинку під №13, у будівлі, що знаходиться ліворуч від прямої центральної вулиці селища.

Заросле травою узбіччя біля низенького паркану, було прим'яте помітною колією з двох прямих ліній. Все-таки нову мешканку потрібно буде привчати до інших видів транспорту, якщо вона сама не здогадається.

Перевалившись через паркан, що доходив йому до колін. Він спробував розглянути подвір'я. Але надто густий туман не дозволив йому це зробити. Афон ще раз глянув на наручний годинник, подумуючи про те, чи не буде зайвим нахабством познайомиться з новоприбулою о такій ранній годині.

Маленька товста стрілочка вказувала у бік п'ятої години раннього ранку, де маленька тонка ледь помітна стрілочка доходила до п'ятнадцяти хвилин. Відповідно було всього чотири години ранку та чотирнадцять хвилин. А господиня будинку швидше за все в цей час ще міцно спить у своєму м'якому ліжку і навіть може наробити справ, через свій злий відьмівський характер.

За довгі роки життя, а було йому вже близько тисячі років. Афон знав, що навіть найдобріші відьми не любили коли їх будять рано вранці. Особливо якщо вони до пізньої ночі варили свої смердючі настоянки.

Ще раз перевалившись через паркан, він на свій превеликий жаль натрапив на міцну невидиму стінку. Ця обставина дала йому усвідомлення, що нечисть, що живе під одним дахом з відьмою, так просто не пропустить його всередину. І швидше за все в майбутньому почне диктувати свої умови виживання.

Афон тільки зітхнув, з силою відштовхуючись руками від прозорої невидимої щільної магічної сітки. Потоптавшись посередині укоченої колії, він розмірковував, чи варто прийняти свій ведмежий вигляд зараз чи залишити все як є і спокійно піти у своїх подальших справах.

Згадавши, що справ у нього, крім як стежити за порядком у поселенні, немає ніяких. Він таки вирішив прийняти оберт звіра і спокійнісінько ліг на узбіччі, перегороджуючи своїм тілом весь виїзд із двору будинку №13. А важив він у своєму образі звіра десь близько вісімдесяти центнерів, що було приблизно середньою нормою серед представників його роду.

З прямим наміром не випускати відьму з дому, доки не поговорить із нею. Він так і лежав, поки Амалія розмовляла з Ариною Володимирівною і навіть не замислювалася про те, що один із виходів із двору перегороджений великим бурим ведмедем із людською свідомістю.

Само собою дівчині більше не хотілося дивитись фільм після розмови з кішкою. Піднімаючись з ліжка вона висунула ящик комода. Оглянувши його, вона висунула другий ящик, промацуючи та постукуючи його дно.

На вулиці помітно посвітлішало й Амалія не включаючи світло, взялася оглядати й інші кімнати. Похитуючи головою і мучившись від нежитю, вона незабаром оглянула весь будинок не знайшовши там нічого, що б нагадувало книгу або хоча б було схоже на блокнот чи зошит.

Згадавши, що в будівлі ще є підвал Амалія насупилась. Але взявши до рук одну з газових ламп, що стояли тут же на столику біля найтемніших дверей будинку. Вона з побоюванням відчинила двері.

Підпалюючи лампу, дівчина почала спускатися кам'яними сходинками. Але з кожним кроком їй ставало все більш моторошно. Внизу було тихо, на думку Амалії, навіть занадто тихо.

Завмерши на півдорозі, вона висвітлила кімнату, заповнену прямими стелажами з різноманітними баночками й мішечками. На її подив, звідкись з кімнати повіяло сирою свіжістю.

Остаточно спустившись. Потім походжаючи уздовж стін, вона з цікавістю висвітлювала кожну частинку старої кам'яної кладки стіни.

За одним зі стелажів справді були непомітні двері. З першого погляду двері здавалися з'їденими термітами, але насправді вони виявилися міцними та твердими. Коли Амалія простягла долоню, щоб переконатися в їх міцності, двері несподівано потемніли. Чорні крихітні крапки, що раніше їй нагадували поглиблення, з'їдені термітами, повільно розпливалися по всій товщині дверей, фарбуючи стіну в такий же темний відтінок.