Розділ 15. Шокуючий ультиматум.

Амалія прокинулася рано-вранці, в поганому стані духу. Крізь вікно кімнати будинку пробивалося густе тужливе сіре світло. Ломота в тілі та нежить із кашлем не давали їй спокійно дихати. Вперше вона так погано себе відчувала.

У неї не було бажання навіть вставати, не те що б розплющувати очі й дивитися на цей сірий туман, що струмує світлом з вулиці. Вона згадала, що раніше про неї завжди дбала тітка. Варто було тільки Амалії застудитися, як відразу з'являлася родичка і напувала її своєю особливою мікстурою. Мікстура була до нудоти солодкою з гірким присмаком. Але варто було лише випити її, заснути й на ранок ти знову сповнена сил та енергії.

«От би ще знайти рецепт», в цей момент міркувала дівчина.

Похитуючись на ліжку з боку на бік, вона намагалася змусити себе підвестися. Адже організму потрібні вітаміни для боротьби із застудою. А де їх взяти, якщо просто лежати?

Вона була не рада тому, що прокинулася. Попередній день і зовсім здавався їй схожий на кошмар. Який зовсім не хотілося згадувати. На її очах фактично розірвали на клапті людину і на його місці могла бути вона!

Намагаючись забути вчорашнє, Амалія відкриває старенький ноутбук тітки. Щоб відкрити вкладку пошуку для перегляду захопливого фільму і через десяток хвилин огляду сімейної комедії чує звук дзвінка телефону.

Тремтячими пальцями бере свій старенький смартфон і дивиться на дисплей. Набираючи повні груди повітря, відкашлюється і спокійно приймає виклик.

- Доброго ранку, Арино Володимирівно. - Вичавлює з себе ввічливе привітання.

- Як ти? Все добре? Ти вчора так швидко пішла...- голос жінки звучить стурбовано.

- Арино Володимирівно, я підписала черговий документ на звільнення.

Амалія впевнено переходить відразу до справи, вона не має бажання далі спілкуватися і це чути по тону. Грубуваті сухі нотки ледь чутно, але легко вловлюються співрозмовницею.

- Ти маєш залишитися. - Так само сухо, але спокійно видихає начальниця.

- Моя робота виконана, я більше не горю бажанням бути шматком лайна під вашими ногами. - Голос дівчини зривається практично на хрип і кашель з новою силою тисне її груди.

Жінка голосно зітхає, якийсь час мовчить у телефон. Терпляче чекає, поки Амалія відкашляється. Після чого видає:

- Це неможливо, дівчинка... твій контракт продовжили ще на рік. Не впевнена, що тебе відпустять навіть після його закінчення.

- Ви не маєте права! Я не продовжувала контракт. - Обурюється кричачи дівчина. - Чому це я не можу розірвати контракт?

- Дату змінили, а зразки твого нового підпису у нас є. Його просто скопіювали та перенесли магією. Не думаю, що ти маєш потрібну суму для виплати штрафу за новим контрактом. А після вчорашнього дня вона значно зросла і стала у десятки разів більшою. Дівчинка, моя, як виявилося ти досить цінний працівник компанії, і ми так просто не можемо тебе відпустити.

- Ви не маєте права так чинити! Це через ту стару, так? Це вона не бажає мене відпускати чи ви? - Від крику дівчини буквально дзвенять вікна в кімнаті.

- І через мене, зокрема, - чути спокійний тон голосу.

- Як ви могли? Адже ви могли мене попередити, що таке може статися! Чому нічого не сказали?

- У мене немає вибору. В організації з кожним роком дедалі менше обдарованих. Навіть ті, хто має хоч якийсь дар, марні. Ну... ти й сама в цьому могла переконатись учора.

Жінка знову тихо зітхає, мовчить кілька секунд і продовжує:

- Я пропоную тобі рішення. Ти поки що продовжуєш працювати з нами. Можливо все упорядкується само собою і ти сама захочеш залишитися з нами. Тим більше твій дар тільки прокинувся і він у будь-який момент може вийти з-під контролю. З Вульфгатами так само ще з кількома кланами у нас союз. Тому тобі ніхто не заборонятиме з ними спілкуватися.

- Мені не подобається ваш колектив... - вставляє з металевими нотками в голосі дівчина.

- Не нароби дурниць, дитино. Дай мені час, я вирішу всі конфлікти та спробую згладити всі гострі кути. Зрозуміло, все налагодиться поступово, ти тільки заспокойся. Гаразд?

- Я не збираюся так просто сидіти та чекати. Я намагатимусь зробити все, щоб ви самі розірвали зі мною контракт! Я не хочу бути на прив'язі. Тим більше там, де мені не комфортно.

Кашель з новою силою душить її та вона намагається відкашлятися, зовсім не слухаючи те, що в цей момент продовжує говорити їй Арина Володимирівна. Відкашлявшись знову слухає:

-... компенсації та іншого. Ти не розумієш, тебе так просто не відпустять. Верховна вчора сказала, що особисто візьметься за твоє навчання. - Жінка задоволено видихає ніби радіючи чомусь. - Повідомила, що давно шукала собі помічницю з таким стрижнем як у тебе. Повір, з часом все змінюється й іноді варто дати другий шанс.

- Наморочу вам стільки проблем, що самі не раді будете!

Амалія єхидно хрипить через хвилю задушливого кашлю, що наринула, після чого відхиляє виклик.

Насупившись і прикусивши пухку губу, вона сама не розуміла, звідки в неї взялося стільки хоробрості. Раніше навіть тітці слова впоперек сказати не могла. А зараз грубить нехай і колишньому, але все ж таки начальству.

- У мруня з'явилися пропозиції, які я хотіла б з тобою обговорити. - Промуркотіла тварина виповзаючи з-під ліжка.

Амалія тільки здивовано підняла брову і голосно висякала у величезну темно-синю носову хустку, яку на свій подив знайшла на подушці.

- Наша компанія обговорила всі деталі загального проживання і дійшла певних висновків.

Дівчина продовжувала слухати, все ще намагаючись звикнути до кішки, що говорить. Яка в цю мить сиділа на підлозі біля ліжка. Два великі зелені ока на якийсь час загорілися жовтим і погасли.

- Мрми вважаємо, що тобі терміново потрібно вчитися мрмагії! - Продовжувала говорити Намистинка.

- Цікаво... а як? - Запитала вона в улюблениці.

Тварина на жаль промовчала. Оглядаючи практично порожню кімнату, де знаходилося тільки величезне ліжко, повністю порожня шафа і стародавній зламаний та спустошений кимось комод. Амалія згадала слова тітки про записи які знаходяться в кімнатах. Але на жаль, навіть якихось натяків на аркуші паперу в будівлі не було.