Розділ 12. Квартирант не для тих хто має слабкі нерви.

Порожнеча. У пам'яті Амалії була абсолютна порожнеча після міцного сну. Вона пам'ятала, що їй снився вночі кошмар. Пам'ятала як вийшла милуватися місяцем і далі цілковита порожнеча, немов хтось стер гумкою її спогади за минулу ніч. Дівчина навіть не пам'ятала, як опинилася в ліжку.

Пролунала несподівана трель дзвінка у двері та вона підстрибнула лежачи.

Хто б це міг бути? Думала в цей час Амалія, але ніхто не спадав на думку.

Звірившись із настінним годинником, вона була впевнена, що ще занадто рано для будь-яких відвідувачів. Час вказував на початок восьмої години ранку. І в суботній день непроханий гість у цей час був не доречним.

- Ну звичайно, - пробурмотіла вона з деяким роздратуванням у голосі.

Підводячись з ліжка, вона помітила, що той, хто дзвонив у двері, ніяк не планував заспокоюватися, продовжуючи все наполегливіше дзвонити. Плетучись до дверей, Амалія миттю глянула на своє відображення в дзеркалі й поправивши вицвілі шорти, що піднялися після сну, нарешті відчинила двері.

Перед її поглядом постав чоловік приблизно тридцяти п'яти років. Бездоганно одягнений у чорний костюм, із білою сорочкою та темно-синьою вузькою краваткою. Він тримав у руці на подив величезну довгасту металеву валізу сріблястого кольору.

Занервувавши, Амалія зачинила перед ним двері й нервово проковтнувши ще раз зазирнула в дзеркало. Дзеркало на повний зріст, знаходилося майже навпроти дверей. Тим самим змусивши дівчину ще більше хвилюватися.

Не слухняні темні кучері за ніч вилізли з тугої коси й нагадували пташине гніздо. Кидаючи поглядом від кімнати до тумбочки в коридорі, дівчина не знала з чого почати, щоб якнайшвидше привести себе до ладу.

Черговий дзвінок у двері нагадав про те, що за дверима гість. Тому Амалія вирішила розпустити косу і кілька разів пройтися гребенем по розпущеному волоссю.

Відчиняючи двері, вона почувала себе впевненіше і навіть посміхнулася чоловікові. Чоловік спортивної статури, мав роздратований вираз обличчя і явно намагався проникнути всередину. Але дівчина не поспішала його впускати.

- Ви хто? Що вам потрібно? - Задала вона звичайнісіньке у такому випадку питання.

- Люба, ви хіба не знаєте хто я такий? - Відповів він питанням на запитання, намагаючись проштовхнути свою довгу валізу всередину.

- Е, знаєте... вперше вас бачу. І уявлення не маючи хто ви такий!

Він завмер на місці та з недовірою дивився на Амалію. Настала тиша. Яка тривала трохи більше як тридцять секунд.

Дівчина тим часом із цікавістю розглядала незнайомця. Середнього зросту, світле волосся, з короткою стрижкою, блакитні очі немов світилися крізь скло дорогих окулярів.

- Алексіс необхідно було повідомити вам про моє прибуття, - він зробив паузу продовжуючи безрезультатні спроби проникнути всередину штовхаючи свою валізу.

Незабаром його обличчя почало покриватися червоними плямами сповістивши про те, що чоловік нервує і йому потрібно якнайшвидше потрапити у квартиру.

- Та пустите ви вже всередину чи ні!

Зашипів він, почавши нервово споглядати на сходовий майданчик. Неначе чекав, що хтось небезпечний зайде до дверей під'їзду.

- Квартирант я, квартирант. Ми з вашою родичкою домовлялися про оренду житла. - Жалісливо пропищав, коли вхідні двері справді хтось смикнув.

Влітаючи в коридор, він кинув валізу на підлогу й одразу ж сів на неї верхи.

Амалія про всяк випадок визирнула на сходи, але до будівлі ніхто так і не увійшов. Металеві величезні двері так і були щільно прикриті.

- Дивно якось, - пробурмотіла вона собі під ніс, зачиняючи двері квартири на дві прокрутки замку.

- Кімнатку вашу зніматимемо... - сидячи на валізі похмуро повідомив гість.

Задумавшись, дівчина і справді згадала, що тітка її раніше попереджала. Подумавши, що зайва копійка не завадить, вона погодилася. І невдовзі вже показувала житлову площу.

- Нічого не викидати, - промовила вона показуючи кімнату спальню. - Можете користуватися всім, але зламавши полагодьте. Оплата наперед, за місяць. Час від часу вас відвідуватиму.

Сама дівчина не знала, звідки з неї рвався на стільки серйозний і діловий тон. Але чоловік уважно слухав і кивав, оглядаючи всі кути.

З валізою він так і не розлучився, навіть у ванну кімнату її якимось чином затяг.

Будильник повідомив, що настав час уже збиратися на роботу. Тому прихопивши деякі речі, дівчина незабаром залишила дивного чоловіка за подальшим оглядом квартири й сама попрямувала до ранкових процедур.

- Я сьогодні заїду забрати деякі речі. - Вигукнула Амалія, виходячи з ванної кімнати.

Чіпкий погляд зазирнув у спальню, де дивний незнайомець тихо спав, обійнявшись із валізою.

- Але ж навіть не роздягся... - чомусь засмучено пробурмотіла дівчина.

Дивакуватість людей, що з'являються в її житті, Амалію вже мало хвилювала. Зробивши собі та гостю гарячі бутерброди в мікрохвильовій печі, вона запила свій сніданок розчинною дешевою кавою і прихопивши сумочку з телефоном побігла на зупинку.

Прибувши на робоче місце рівно о дев'ятій годині, точнісінько в призначений час, Амалія не відчувала жодного хвилювання. День обіцяв бути спокійним і сонячним, поки вона не побачила трьох жінок, які прямували до її місця.

"Вдих, видих". І дівчина заспокоїлася, відкриваючи програму редактора зображень. Через деякий час з-під чола глянувши на Арину Володимирівну, Олену Свєтлову та Олену Володіну.

- А мені повідомили, що ви на підвищенні кваліфікації. - Промовила вона з грубою неприязню звертаючись до начальниці.

Все-таки раніше вона хотіла її вбити, та й залишатися тут працювати Амалія не планувала.

- Так це дійсно, так. Але мені довелося повернутися. Просто чудово! Ні, справді чудово, що ти вирішила повернутися. - На обличчі Арини Володимирівни прорізалася щаслива посмішка.

Усі три жінки переглянулись і водночас посміхнулися. Щойно вона зрозуміла, що відбувається, до неї вже наблизилася одна з них і нахиляючись міцно по-дружньому обійняла.