Розділ 11. Явище під повним місяцем.

Завмерши та продовжуючи стояти на місці. Дівчина знала, що немає кращого способу повернутись із казки в реальність. І хто сказав, що цей чоловік лицар? Можливо, колись зовсім недавно він і захищав її фактично ціною свого життя. Але, що як в цьому був якийсь прихований зміст. Щоб потім вимагати від неї щось неприйнятне.

- Приїхати, поїхати, прийди сама... - бурмотіла вона ображено у бік автомобіля, що виїхав.

Через кілька хвилин вона зробила свої висновки про Ростислава. Хоча, можливо, у нього на те були вагомі причини. Намагалася вона його виправдати. Адже хлопець їй справді сподобався.

Ні, вона й раніше зустрічала таких гарних чоловіків у компанії Хосдіз. І вони були у чудовій формі. Не надто м'язисті. І не прискіпливо випещені. В міру елегантні. І зі смаком одягнені. Просто дивлячись на цих чоловіків, Амалія розуміла, що бачить перед собою фанів фітнес залів або тощо.

Через деякий час, лежачи на дивані в крихітній однокімнатній квартирці на першому поверсі Амалія дивилася в стелю. Її очі були широко розплющені, і вона розмірковувала про те, що сталося. Через кілька годин їй таки вдалося заснути, але сон був неспокійним.

Прокинулася від кошмару вся спітніла, її голова розколювалася. А в животі вирувало. Не пам'ятаючи, що відбувалося уві сні. Вона гарячково хапалася за горло, що пересохло, і почувала себе зовсім ослаблою.

- Ось же ... - пробурмотіла спросоння.

Відколи зникла тітка, її життя кардинально змінилося і мабуть, не на краще. Хоча, можливо, все ще зміниться. Принаймні дівчині хотілося вірити в це.

Амалія відкинулася на подушки, в кімнаті було жарко і душно. Їй захотілося відчинити вікно, але вона боялася, що ручки вікон знову зламаються. А грошей на ремонт не було.

Спустивши ноги на лінолеум, вона дотяглася до шортів темно-коричневого кольору, що вицвіли від старості. Їх вона зазвичай носила вдома. І хоча на ній була одягнена проста біла майка та трусики, але їй від чогось захотілося одягнути шорти й пройтися на кухню попити води. А ще з кухні можна було вийти на незасклений балкон і вдихнути свіжого нічного повітря.

Сунувши ноги в сплющені темно-червоні домашні капці, які давно прийняли форму її підошви, Амалія пройшлася рукою по туго заплетеній косі перевіряючи її вцілілість після неспокійного сну.

Зачинивши двері, дівчина вийшла на короткий і вузький балкон застелений циновкою розглядаючи з цікавістю дивовижні візерунки, виплетені на ній. Навіть при світлі місяця вони ніби світилися випромінюючи туманне коричневе світло.

Колись давно тітонька притягла сюди цей килимок, перекриваючи один із можливих входів у будинок. Так здається, вона тоді сказала, намагалася згадати слова родички дівчина. Але їй самій тоді було десь років п'ять і вона не дуже вслухалася в балаканину дорослої жінки, адже в цей момент у неї з'явилися солодощі. Які принесла тітка разом із цим плетеним із соломи килимом.

Незабаром забувши про циновку, дівчина підвела голову, щоб поглянути на чисте нічне небо і помилуватися місяцем. У цей момент її очі розширилися в паніці, адже їй здалося, що велике небесне тіло наблизилося до її обличчя.

Світло-сірого кольору місяць, брався темними плямами в деяких місцях виявляючи не чіткі силуети в ньому. Поступово туман по її гладіні розійшовся показуючи прозоре округлої форми віконце. І тепер дівчина була впевнена, що вона дивиться крізь якесь дзеркало. Оскільки сам місяць все ще знаходився високо в небі, маючи вигляд правильного округлого диска.

У віконці, що відкрився перед дівчиною, три жіночі постаті схилилися над величезним темним закопченим сажею казаном.

- Ні, витікає. Вона зникає... - пробурмотіла перша.

Жінка стояла спиною до Амалії, і дівчина не могла розглянути її обличчя.

- Можна спробувати пошукати. - Сказала старим хрипким, хворобливим голосом друга.

На вигляд жінка була молодою, не старшою тридцяти років. Її хвилясте світле довге волосся іскрилося легкою сивиною і практично спадало в котел.

- Нічого не вийде! Сила від нас уже пішла... - пробурмотіла третя.

Саме вона зараз помішувала довгим дерев'яним ціпком якусь суміш у котлі. Якщо зрівнювати з іншими її обличчя було старим, густо усіяним глибокими зморшками. А голос здавався зовсім юним, ніби вона ще дитина приблизно років семи.

- Ми можемо принести дари, щоб сила знову до нас повернулася!

Запропонувала друга, простягаючи до казана довгі мертвенно-бліді пальці з гострими кігтями на них.

- Можна подарувати це, - запропонувала перша.

У цей момент вона повернулася до Амалії. Показуючи свій гачкуватий загострений ніс та молоде обличчя. На якому виднілися очі, що горіли зеленими вогнями. Вони дивилися не блимаючи прямісінько на дівчину. Але, мабуть, не бачачи її, тому вона боялася навіть дихати.

- Ми не можемо знищувати артефакт грозовий! - Заперечила третя.

- А що нам тоді робити? - Поставила запитання друга, чекаючи на них.

Вона нахилилася до казана, її очі раптово вкрилися світло-білою плівкою. Наче вона зненацька осліпла.

- Так буде справедливо, - пробурмотіла третя. - Це ти вбила грозову. З того часу й тріснув котел.

- Після цього сила і почала зменшуватися... - погодилася з нею перша.

- Але ви мені допомагали! - Бурчачи обурилася друга. - Ми її разом вбили!

- Але кинджал їй у серце встромила ти! - Сухо мовила перша.

- Я знайду її приймача і приведу його до котла! - Зашипіла друга.

Її хрипке каркання все більше нагадувало крик наляканої гієни.

- Так, знайдеш. - Погодилася з нею третя тихо зітхаючи. - А що потім? Наступник не пов'язаний із котлом! Йому нема чого варити долі людей і спостерігати за цією всією нісенітницею, що відбувається в їхньому житті. І з чого раптом йому допомагати нам, адже ми вбили його матір...

Немов підтверджуючи свої слова, третя витягла з казана важку довгу палицю з маленьким дерев'яним ополоником на її кінці й змахнула нею, направивши його в груди другої жінки.