Розділ 10. Тяжкі будні не охочого до праці працівника.

Ієреї, ось на що впав погляд Амалії, як тільки вона увійшла в інтернет зі старого виділеного їй для роботи ноутбука. Отже, Ієрей, це священнослужитель духовенства православної церкви. Уважно вчитуючись, вона вдавала на обличчі розумові процеси.

У цей момент Амалія не розуміла, як іншим співробітникам вдається грати весь день у пасьянс косинку і робити такий розумний вираз на лиці. На що тільки не підеш, щоб якнайшвидше пройшов робочий день. Адже вона раніше намагалася хоч якось догодити, щоб на неї звернули увагу у хорошому розумінні цього слова. І звертали. Тільки при цьому навантажуючи все більше і більше роботою. Який взагалі в цьому був сенс?

Digimon, ось що було в історії браузера. Насупившись, Амалія остаточно закрила попередню вкладку з нудними священнослужителями, милуючись дивовижними намальованими по пікселях істотами в чудовій комп'ютерній графіці. Від яскравості різноманітних вигаданих істот у дівчини розбігалися очі. Ось, їй навіть цікаво стало, що творці цього творіння споживають.

- Так, що трапилося? - Штовхнув дівчину в плече Михайло, на мить виштовхнувши її з просторів інтернету.

- Що ти маєш на увазі? - З нерозумінням вилупилася вона на нього.

- Що в тебе сталося? Тільки-но прийшла і в інтернет залізла. Це так на тебе не схоже.

Він майже нависав над її робочим столом. Але на щастя дівчини монітор був відвернуто від нього в інший бік і він, як і всі не міг бачити чим вона займається.

Амалія тільки скосила насуплений погляд на пластикову теку в його долонях і підсунувши ближче до себе ноутбук, продовжила розглядати Покемонів. Вони, до речі, мало чим відрізнялися від Дігімонів. Такі ж барвисті та дивні.

Працювати безоплатно, в нелюдських обставинах, та ще й дико втомлюватись Амалія на відріз відмовилася. А Михайло, мабуть, вирішив навантажити її якоюсь справою. Тому вона щосили намагалася вдавати, що думає. Очима чи чимось там провокуючи розумові процеси в голові.

Наморщивши чоло, вона насупилась сильніше, коли він вкотре наважився штовхнути її в плече.

- Ти образилася, чи що? - Поцікавився Михайло. - Ну почекай трішки. Наша Володимирівна повернеться і знову у відпустку вирушиш. Вона зараз на підвищення кваліфікації вирушила ... - затягнув він, закочуючи до стелі очі. - До речі, твоє звільнення відхилили.

- А право хоч мають? - Кинула вона йому в слід.

- Не знаю, - знизав він плечима. - Арина Володимирівна сказала, що конфлікт вже улагоджений і після відпочинку ти можеш приступати до своїх обов'язків. Тож твори.

Він підняв ліву руку до стелі, показуючи пальцями віяло і рушив на вихід. Мабуть, нарешті вирішивши самому виконати своє завдання.

- От худоба... - пробурмотіла прокляття собі під ніс. - Що б тебе, Маргімом проковтнув!

Звернулася вона до невідомо кого, ось сама не знала кого проклинає і за що. Головне, само собою, вирвалося. А «кого» та «за що» її в цей момент найменше хвилювало. Саме зараз вона посилено шукала екземпляр заяви на звільнення.

Роздуми їй підказували, що сьогодні п'ятниця. А завтра субота та робочі години завтра скорочені. Це означало лише одне, що її заява вирушить на розгляд лише у понеділок. Потім два тижні покладеного відпрацювання. Від цього дівчина тільки засмучено зітхнула, посилаючи на друк необхідний їй документ.

Роздрукувавши та підписавши документ, Амалія віднесла його до відділу кадрів. Після чого вмивши обличчя прохолодною водою, повернулася на своє робоче місце. Однак навіть після цього бажання працювати в неї так і не з'явилося.

Багато столиків прямими рядами розташовувалися не дуже близько один від одного, кожен перегороджений тонкою офісною перегородкою. Між рядами був дуже широкий прохід. На стільки широкий, що, як мінімум, троє великих чоловіків могли спокійно пройти однією шеренгою і жоден стіл не зачепити.

Стіл Амалії розташовувався від виходу далі від інших, біля стіни. І її тепер це невимовно тішило, адже так набагато простіше бити байдики в робочий час. Зрозуміло, що на початку їй виділили інший стіл. Але через рік її старанних робочих страждань їй сказали переміститися саме сюди.

Мабуть, все чого вона досягла за цей час. Це далеке місце під стіною в самому кутку, що було єдиним плюсом для неї зараз. Так, тихо від нудьги зітхаючи, вона продовжила розкладати пасьянс. Незабаром він їй зовсім набрид до нестями. І вона відкрила кросворди онлайн, розгадуючи тепер їх.

Добігали останні хвилини робочого дня й Амалія змушена була зізнатися сама собі, що найгостріші відчуття для неї за сьогоднішній день це було не попастися на відлинюванні від роботи. Проте вона втомилася. При цьому знаючи, що справжня продуктивність на роботі витрачає набагато більше сил та енергії. На щастя робочий час добігав свого кінця, і дівчина впевнено зібралася на вихід.

Двері ліфта м'яко відчинилися перед нею, пропускаючи всередину натовп працівників, що поспішали додому.

Цікаво, чи думала дівчина, якщо порівняти сьогоднішній день з одним із попередніх, який з них виявиться кращим? Безумовно, цей день був приємніший для неї самої. Адже вона не лише дізналася багато нового за сьогодні. Вона навіть встигла відправити резюме до всіх фірм у межах міста, де були потрібні працівники. А працювати вона готова була будь-ким. На щастя, вона навіть вміла лагодити кавову машину. Про прибирання офісних робочих місць взагалі згадувати не варто. Чого їй тільки не довелося пережити за попередній рік...

Чималенький потік співробітників швидко розходився хто куди. Хтось поспішав до своєї машини, припаркованої на одній зі стоянок. Хтось просто переходив вулицю, поспішаючи на протилежний бік від будівлі до зупинки.

Наближалася дев'ята година вечора і більшості не терпілося швидше опинитися вдома. Це був звичайнісінький робочий день, простого офісного шлаку на кшталт Амалії. Звичайно ж основні керівники та їх заступники ще до шостої години вирушили додому. Тому слідуючи за супутником, що йде попереду, Амалія прислухалася до хрускоту присипаною гравієм доріжки, що йшла повз мізерне насадження дерев.