Розділ 4. Тихі краплі дощу заколисують хвилювання.

День повільно наближався до свого завершення. Проте липневе сонце світило, як і раніше, яскраво. Амалія сиділа в машині й міцно тримала пластмасовий кошик для тварин, з раптово озвірілою твариною в ньому.

Щойно сіли, дівчина роздумувала про те, що їй повідомила тітка.

Намагаючись прогнати будь-які безглузді думки з голови, дівчина одразу ж зазирнула в смартфон, переглядаючи останні новини. Перша вкладка висвітлила їй нагадавши про минулу роботу.

Концерн Хосдіз, попри свій економічний спад та відсутність інвестицій, отримував досить непоганий прибуток. Значна частина працівників якого звичайно знаходилися в головному офісі столиці та працівники цього підприємства нічого не потребували. Потрапити до співробітників було дуже важко і мабуть, було практично не реально.

Їй же просто пощастило чи не зовсім. Після закінчення вишу прийшла показати свої задуми та ідеї. Зрозуміло, її вигнали ще на прохідній не пустивши всередину. Майже на виході вона спіткнулася, невдало розкидавши листки паперу зі своїми ідеями та пропозиціями щодо просування різноманітних товарів. Так вийшло, що підняти їх їй допомогла Арина Володимирівна.

Арині Володимирівні ідеї дуже сподобалися, і потрапила Амалія під її керівництво.

Незабаром виявилося, що «робота мрія» практично кожного у місті. Мабуть... так собі мрія, а скоріше каторга. Нехай і потрапити до списку його працівників бажали багато тисяч, але нових співробітників зазвичай надсилали тільки зі столиці. Напевно, саме з цієї причини, вони всі такі задаваки.

Ось і зараз переглядаючи новини з біржі, погляд Амалії натрапив на черговий зліт у ціні акцій цього концерну.

Ні, вона зовсім не шкодувала про те, що вирішила піти, але їй було трохи прикро. Тому що в той момент, коли хтось мав усе. Були й ті, хто зовсім нічого не має за свою щоденну працю. Тому прикушуючи нижню губу, дівчина в черговий раз переглядала інформацію про всі блага та можливості які отримували щасливчики.

Звичайно ж вона могла подумати, що це все брехня, якби взагалі не потрапила до числа співробітників концерну. Тільки от, вона бачила, чула і знала, що таке дійсно є і можливе. Напевно, вона просто не така щасливиця, як інші.

Ну ось уже з'явилися перші дахи селища поблизу міста. Тітка Олекса зупинила машину перед одним із котеджів, і незабаром вони увійшли до будівлі. Нічим не примітний двоповерховий особняк. Прості дерев'яні кругові сходинки вели на другий поверх та нудні старі дивани у вітальні, зовсім не тішили око Амалії. Одне почуття миттєво почало крутитись у неї в голові: тут давно вже потрібен капітальний ремонт і швидше за все тітка Олекса, привезла її сюди саме з цією метою.

Зойкнувши від несподіванки тітонька привернула до себе увагу. Перед нею висів у повітрі незнайомий чоловік напівприхований у тіні. Звідки він узявся - невідомо. Немов виплив із нізвідки. Незнайомець тягнув руки до тітки та посміхався.

- Що ти тут робиш?

Вигукнула господиня будинку.

- Ми ж з тобою домовилися, що ти прийдеш через деякий час!

Чоловік у темному одязі лише продовжував посміхатися і простягав до неї руки, вимагаючи, щоб вона йшла у напрямку до нього. І вона киваючи слухняно наблизилася.

- Гаразд. Дай мені лише кілька хвилин.

Незнайомець ледь помітно кивнув, але руки не опустив притягуючи до себе жінку.

- Почувай себе як вдома, адже це тепер твій дім. - З хвилюванням у голосі повідомила вона. - Усьому навчишся сама. На жаль, навчити тебе особисто у мене часу не лишилося. В кімнатах знайдеш усі необхідні записи. І нічого в цьому житті не бійся - ти з роду могутніх...

Вона не встигла договорити, як чоловік підплив до неї зовсім близько та обійнявши своїми руками, миттєво заглушив потік слів із її рота поцілунком. В очах жінки не було страху, здавалося б, вона була рада його обіймам. Ще кілька мить минуло, перш ніж вони обидва випарувалися в темний холодний дим.

Довго кліпаючи, Амалія намагалася зрозуміти причину для цього неприємного жарту. Розум відмовлявся вірити у подію і малював лише можливість використання крутих спецефектів. А тітка лише вирішила над нею пожартувати.

Після ретельних оглядів дівчина не знайшла жодних слідів.

Сльози мимоволі налетіли на очі. Амалії раптово так захотілося душевного тепла, турботи та кохання. Обов'язково від коханої та рідної людини, яка б замість докорів та жартів. Хоч іноді її підтримала й обійняла.

- Що розкисла, відьма? Мяууу.

Почулося звідкілясь, зі сторони дерев'яної підлоги. Але Амалія там не знайшла нікого.

Стіни, вікна з дерев'яними віконницями, старі фіранки та світильники, масляні ліхтарі в будинку. Наштовхнули на думку, що вона вже сама повільно почала божеволіти. Не дивно, що в тітки поїхав дах, адже вона тут жила стільки років сама.

Випустивши свою пухнасту Намистинку з кошика клітки, з горем навпіл Амалія знайшла в цьому трав'яному смітті ванну кімнату. Що здивувало так це те, що з крана бігла й гаряча, й холодна вода. Найчастіше зустрічалися кімнати з травами, різними колбочками й сумішами. Де стелажі були повністю заповнені цим смердючим чи пахучим непотребом.

Куди поділася сама тітка, Амалія так і не дізналася. Але кімнату для ночівлі вона швидко знайшла. Адже на другому поверсі було їх рівно п'ять, вільних та ще одна ванна кімната. У кімнаті, де здавалося, що ніхто не живе там і заснула. Від чогось сон звалив її з ніг дуже швидко після теплого душу.

Ранок видався на диво сірим і похмурим, що не дивно, адже вчора йшов дощ. Гучні краплі щосили відбивали свій ритм мелодії по скляних вікнах. Краплі, що билися, повільно стікаючи по вікнах змусили Амалію зрозуміти, що навіть вони не поспішають повільно потрапляючи у свій струмінь.

Тихо зітхаючи, дівчина потяглася лінивою кішкою лежачи на широкому, але притрушеному пилом ліжку. За останній рік вона дуже втомлювалася на роботі. Вічно не висипалася, злилася від утоми та майже без вихідних працюючи вона нарешті зважилася поніжитися в теплій постелі.