Розділ 3. Дивні настанови.

Повернувши на потрібну вулицю, дівчина одразу помітила у вікні своєї квартири знайоме обличчя.

- Тітка мене вб'є, - пробубоніла вона собі під ніс обминаючи багатоповерхівку.

Піднявшись із повними продуктів пакетами по сходах у під'їзд, вона зупинилася біля металевих дверей, не наважуючись увійти. Хтось із сусідів саме в цю мить вийшов відчиняючи перед нею двері. Але Амалія тільки кивнула у знак привітання, не підводячи погляду. Ще кілька сходинок нею долалися на автоматі, наче тіло саме вело до квартири.

Ця однокімнатна квартира дісталася їй від бабусі. Мама зникла з життя вже давно, коли вона була ще маленькою. Батька взагалі Амалія не знала. Всі ці роки її виховувала тітка, яка всіляко дбала про неї. До школи водила, приносила продукти, одягала та інше. Але переважно дівчина росла сама.

- Тітка Олекса! - Закричала вона проходячи до квартири.

- Я тут, - відразу відповіла єдина їй відома жива родичка. - Ремонтую твоє пошкоджене вікно.

Кинувши пакети з продуктами просто на підлогу в коридорі, Амалія попрямувала до вікна в головній кімнаті.

- Але ж можна було викликати майстра, - пробубоніла вона тітці у відповідь.

Залишивши її слова без відповіді темноволоса жінка вправно тримала викрутку лавіруючи то на табуретці, то перескакуючи на підвіконня, ремонтуючи зламану ручку й засувки металопластикових вікон. З тихим зітханням Амалія опустилася у зручне м'яке крісло, що стояло біля круглого скляного столика й нахилила голову.

- Що знову трапилося? - Процідила крізь зуби похмура тітонька.

Її характер був не цукор. Скільки себе пам'ятала дівчина, тітка завжди була суворою, але справедливою. Іноді її грубі поради миттєво приводили Амалію в себе і дозволяли поглянути на ситуацію під іншим кутом.

- Знову щось трапилося на роботі? Яка ж ти все-таки ганчірка... - процідила їй родичка крізь зуби.

- Я звільнилася, - проговорила дівчина ледь чутно і знову тихо застогнала.

- Що? - Не повірила їй жінка.

- Правда ще не зовсім, - голосніше схлипнула дівчина.

- Я так і знала...

Тітка Олекса зіскочила на паркетну підлогу і почала шукати поглядом свої кімнатні капці. Ось тільки їх ніде не було видно.

- Ти знову не наважилася. Так? Коли нарешті до тебе дійде, що краще працювати будь-ким. Чим терпіти приниження у перспективній організації. Ти просто мізерна... слабохарактерна бактерія.

- Ні! Я не бактерія. Я підписала документи на звільненні, але фактично я з цього дня у відпустці! - Амалія почала захищати себе перед родичкою.

- От і добре. З цього дня, вважай, ти працюєш на мене.

Її губи скривилися в кривій посмішці, ніби вона проковтнула часточку лимона, а ніс смикнувся як від неприємного запаху.

- Як це на вас? - Вигукнула від здивування дівчина.

Наскільки їй було відомо тітка Олекса, була не надто багатою. Невеликий двоповерховий будиночок на краю міста, приблизно дев'ять соток землі та маленький мінівен, з невеликим рахунком у банку були, мабуть, єдиним її багатством.

- Я навчу тебе всього що буде тобі корисним в майбутньому.

Із задоволеним виглядом пробурмотіла їй жінка приблизно сорока п'яти років.

- Цю квартиру здамо в оренду, квартирантам. Я вже знайшла відповідних мешканців. Жити з цього дня будеш у мене. За це прибиратимеш і готуватимеш у будинку.

- Але там понад вісім кімнат! - Вигукнула Амалія, обурившись.

Подумки вона чинила опір подібній пропозиції, адже до тітоньки часто приїжджають численні гості. Про що вона вирішила розсудливо промовчати.

- І готування все на тобі, - радісно посміхнулася зеленоока жінка, немов читаючи думки дівчини.

- Але я не...

У цей момент Амалія посилено намагалася вигадати вихід із ситуації. Перспектива жити разом із тіткою, здавалася їй не з найкращих.

- Головне не чхати коли дощить і не розмахувати руками коли побачиш блискавки. - З серйозним виглядом порадила їй родичка.

- Ви це про що? - Поцікавилася дівчина.

- Та, так. - Відмахнулася від її слів тітка.

Недбало помахуючи перед собою долонею, жінка примружилася, ніби розриваючи павутинку, що висіла перед нею. Якої не було видно.

- Де ця брудна смердюча грудка шерсті? - Поцікавилася вона.

- Намистинка не брудна... і... вона не смердить.- Невпевнено захищала Амалія свою пухнасту улюбленицю.

- Вранці, можливо, вона й була чистою. А зараз ця замурзанка десь ховається.

Тихо крадучись худорлява жінка взялася заглядати під кожні меблі, що знаходиться в кімнаті.

- АГА!

Вигукнула вона, сідаючи на коліна біля ніг племінниці.

- Зараз береш цю паразитку до рук й тягнеш її у ванну кімнату купатися. А я збігаю за кошиком для тварин у машину. І прошу тебе, заради всього святого не вір усьому що розповість ця хитра зла тварюка.

З цими словами вона витягла один й від чогось мокрий її кімнатний капець з-під крісла, на якому в цей момент сиділа дівчина і покрививши губи жбурнула мокре взуття назад на підлогу.

Нехай кішка і була трьох кольорів. Але переважно її шерсть була чорного відтінку. Саме цей факт не давав тітці називати Намистинку бридким створінням і саме тому дівчина сильно обурилася. Адже разом з цим шерсть була рудого та білого кольору.

Тітка з гуркотом зачинила за собою вхідні двері й вискочила на вулицю. А Амалія почала серйозно замислюватися над її психічним здоров'ям. Адже тепер доведеться з нею жити. А мало чи що?

Нахилившись і зазирнувши під крісло, вона відразу помітила нахабну морду тварини, яка здавалося б у цей момент посміхалася. А білі довгі вуса кішки ніби на підтвердження її думок почали тремтіти. Що дивувало так те, що жовті очі тварини дивилися на неї з невідомою раніше відданістю.

Їхні погляди зустрілися і маленьке п'ятикілограмове пухнасте диво почало повільно повзти убік до дівчини.

Схопивши улюбленицю на руки. Амалія несподівано для себе визначила, що вся її шерсть вкрита мокрою землею з різноманітними корінцями та гілочками. Ось тільки мордочка була чистою, що здивувало.