Розділ 2. Хто всі ці люди?

Амалія прийшла до відділу пізніше за інших і вже працювала в ньому трохи більше ніж рік. За цей час вона так і не змогла позбутися відчуття, що тут є новачком. Постійно усвідомлюючи, що кожен працівник має набагато більше прав щось стверджувати та пропонувати на відміну від неї.

Так і сьогодні, всі свої ідеї вона мала віддати одній прикрашеній фіфі та вкотре проковтнути образу несправедливого до неї ставлення. Як і раніше продовжуючи отримувати мінімальний оклад і зазвичай часто повинна затримуватися допізна на своєму робочому місці, доробляючи не закінчені справи інших працівників.

Подумки дівчина погоджувалася з тим, що іноді запізнювалася приходячи на годину чи дві пізніше за потрібний час. Але це траплялося дуже рідко, приблизно раз чи двічі на місяць.

З ким не буває? У кожного бувають форс-мажорні обставини. Але чомусь усі концентрували свою увагу саме на ній та її запізненнях. Вважаючи це неприпустимим нахабством та безвідповідальним ставленням до роботи.

Якоїсь миті Амалії набридло все терпіти. Вона вирішила нарешті припинити це приниження та ось зараз вона слухняно прямувала вузьким світлим коридорчиком за своєю начальницею. Її проводили рідкісні погляди колег, які випадково зустрічалися на їхньому шляху.

- Чудово, я така рада, що ти добровільно погодилася віддати мені свій план.

Рудоволоса дівчина йшла у супроводі одного із чоловіків, який ніс перед нею системний блок робочого комп'ютера Амалії.

- Майже ідеально, але я довершу його, і він буде досконалий! - Повідомила вона, продовжуючи, йти вперед високо піднявши своє гостре підборіддя.

Двері відділу грюкнули та перед поглядом постала звичайна картина колективу, що шарудить паперами, у розмірі близько двадцяти осіб.

- Молодець Амалія, втерла носа цій вискочці! - До них відразу ж підійшла Олена Володіна.

Її каштанове волосся хитнулося і вона втішно обняла Амалію за плечі. Олена злегка потріпала її волосся і відразу ж відсторонилася, повільним кроком відступила до свого робочого місця.

- Хоч хтось із наших кращий за інших, - прохрипів зі свого місця Михайло Канигін.

Цей ловелас завжди зацікавлено поглядав на дівчину, але вона, на жаль, не звертала уваги на нього і навіть не відповідала взаємністю.

- Тільки без дурниць, голубки. Наша Амалія, йде у відпустку. - Проінформувала всіх Аріна Володимирівна.

Прикриваючи за собою щільно двері, строга жінка добродушно посміхнулася і підморгнула Амалії, притискуючи її поглядом до стінки біля виходу.

- А заяву про звільнення? - Ледве чутно пискнула їй дівчина.

- Стривай, не руби з плеча. Я поки що пішла пити каву. А ти приєднаєшся до мене пізніше, і ми все обговоримо. Зараз Михайло приготує тобі документ на відпустку. Ти його ретельно прочитаєш та підпишеш. Ну... а після відпочинку ти злегка охолонеш і вже дивитимешся на цю ситуацію під іншим кутом. Я нізащо не скривджу такого добросовісного доброго працівника, як ти Амалія.

Поплескавши дівчину по плечу, начальниця відразу ж смикнула за ручку дверей віддаляючись у коридор прямуючи на сходовий майданчик. Але дівчина її зупинила торканням пальцями до ліктя, пробубонівши:

- Я заяву пишу, і більше не горю бажанням повертатися сюди працювати.

Арина Володимирівна тільки тихо зітхнула, опускаючи погляд на підлогу. Відсмикуючи руку від дверей, вона ніби хотіла повідомити щось важливе, дещо таємне. Але так і не наважившись, тихо видихнула:

- Заспокойся, усю втрачену суму із попередніх заробітних плат тобі виплатять. Не хвилюйся, я доб'юся для тебе справедливості.

Хижий вищир і жінка впевнено зробила крок у порожній світлий коридор. Начебто вже вирішивши всі неприємні для Амалії моменти, вона прямувала швидким кроком швидше за все в бік кавової машини, що була на першому поверсі в будівлі.

Доза кофеїну завжди заспокоювала Аріну Володимирівну. Ось і зараз їй потрібно було подумати й заспокоїться попиваючи каву з добірних зерен.

- Арина Володимирівна зі своїм характером будь-кого змусить танцювати під свою сопілку. Та й дружить вона з дружиною начальника, так що хочеш не хочеш, а Дмитрович погодиться на її умови.- Розмірковував у слух стоячи поблизу дівчини чоловік.

Глянувши в сірі очі Михайла, що виник перед нею, Амалія судомно зітхнула. Він при обняв її зовсім не по-дружньому за плечі, потім заспокійливо погладив по спині, промовивши:

- Ну то що, папір на відпустку?

Зирнувши в усміхнене обличчя Михайла, на добрий погляд і привітне відкрите обличчя. Амалія не могла відповісти йому – ні. Але дещо в ній явно збунтувалося.

- Я піду у відпустку. Але й заяву про звільнення про всяк випадок підпишу. Якщо до кінця відпустки, звичайно, не зміню свого рішення ... - Відповіла вона простогнавши.

Чоловік з якоюсь грубою ніжністю сильніше стиснув її в обіймах, притискаючи до себе. Від чого їй довелося відштовхувати його практично непорушну постать.

Михайло був одружений, і виглядав він досить добре, якщо судити з комплекції. Але Амалії не хотілося зв'язуватися з одруженими, тому їй довелося вкотре відмахнутися від його двозначних натяків.

- Швидше за все, тут я більше працювати не буду.

- Твої пропозиції майже ідеальні. Пройде зовсім небагато часу і ти зможеш сама доводити їх до досконалості.

Заговорила заглядаючи у свій монітор Олена

- Ти, Амалія, найсвітліша голова в нашій компанії. Після мене, звичайно ж! Конкуренти за такого працівника билися б між собою.

Таємничо усміхаючись, Олена далі продовжувала заглядати у свій монітор.

- А це гарна ідея, між іншим.

Промовила задумливо дівчина спостерігаючи за похмурим чоловіком, який наблизився до свого столу і почав переглядати деякі папери.

- Тільки не здумай! - Промовив він через деякий час.

- Я тут донедавна вважалася меблями. А ідей у мене повно,- ніби ненароком відповіла йому Амалія.- Стільки можливостей втратила за минулий рік... а як втомилася.