Розділ 1. Кричуща несправедливість.

Ранок видався на диво спекотним. Або Амалії, що виповзала з-під теплої ковдри, на той час так здалося. З відкритого вікна кімнати відкривався вид на балкони сусідньої багатоповерхівки. На одному з них якась повна жінка, в хатньому халатику бежевого кольору, розвішувала прання.

- Запізнююся, запізнююся... - закричала раптово дівчина глянувши на настінний годинник. - Арина Володимирівна мене вб'є... - простогнала вона ледве чутно.

Різко схопившись з ліжка, з думками, що вона таки заснула і проспала на роботу. Побігла швиденько в душ, після чого переодягнулась і прихопивши з собою необхідні документи, вискочила за двері квартири, викликаючи таксі телефоном практично на бігу.

Біля будівлі офісу, вона на ходу дістала свою перепустку і попрямувала до конференц-зали. Де сьогодні мала проходити нарада.

Легкий стукіт кісточками пальців у двері й вона тихо увійшла до просторої зали для нарад, намагаючись не завадити розмові Олександра Дмитровича їхнього директора:

- ... я вислухав пропозицію кожного і зробив деякі висновки. Виходячи зі всього вищесказаного, мені сподобався план Амалії Вінлок.

Він зробив паузу примруживши погляд і направив його на дівчину біля дверей, що тільки-но ввійшла. Вона відразу ж подумки стиснулася в грудочку, сильніше стискаючи товсту теку з папером в руках.

- Але не поспішайте вихваляти співробітницю, яка недобросовісно виконує свої обов'язки.

Погляд грізного чоловіка метнувся столом до середини зали, де зараз сиділи начальники всіх відділів їхньої рекламної компанії. Зупинивши свою увагу на керівниці відділу в якому працювала Амалія, він схвально кивнув їй і посміхнувся.

Судячи з усього нарада вже добігла кінця і дівчина встигла до її закінчення.

- Повторюся, ваш план блискучий і чудовий. Те, що ви запропонували, матиме колосальний успіх як у нашій країні, так і за кордоном. Проте, мені не хотілося, щоб концепцією нашої рекламної продукції керував настільки несерйозний працівник. Тому я дійшов висновку, що передати подібну ідею іншому більш відповідальному працівникові буде розумніше. Подібним рекламним планом просування масел для догляду за шкірою займеться Марія Стручкова.

Рудоволоса копиця волосся в задоволенні струснула головою і глянула на Амалію немов з висоти, попри те, що зараз вона сиділа в кріслі. А дівчина стояла осторонь неї біля дверей.

- Наш рекламний відділ завжди висував добрі ідеї, і за це вони отримують свої заробітні плати. В цей час відділ маркетингу прислужить нам велику роботу. Як і завжди, на благо нашої філії.

- Але Олександре Дмитровичу! - Спробувала заперечити йому Арина Володимирівна.

- Спасибі, Саша! - Спробувала перебити її, рудоволоса улюблениця шефа. - Сподіваюся, ваша працівниця передасть мені всі свої напрацювання?

Марія звузила свої темно-сині очі в нахабному вищирі, перевівши погляд на Амалію.

- А всі напрацювання Амалії на її робочому місці та в робочому комп'ютері. - Розвела руки в сторони Аріна Володимирівна.

- На цьому все. - Директор кивнув, показуючи на двері.

Повідомляючи тим самим усім, що нарада добігла кінця. Близько п'ятдесяти осіб почали підійматися зі своїх місць поступово покидаючи кімнату.

- Не щастить тобі, - прошепотіла Амалії повз проходячи блондинка з комерційного відділу.

Амалія тільки посміхнулася Тетяні Світловій, сильніше стискаючи теку у своїх руках. Звичайно ж, вона була не настільки дурна, щоб усі свої ідеї залишати на робочому столі. Амалія їх одразу зберігала на флешку та копіювала роздруковуючи. Після цього основну частину просто видаляла з робочого комп'ютера. Флешка ж була завжди при ній на ланцюжку сумочки у вигляді металевої іграшки черепа.

- Ця чепуруха вважає себе вищою за інших, - промовила Стручкова повільно піднімаючись зі свого місця. - Знову, запізнилася. - Продовжувала вона кривлятися.

- Не слухай цієї вискочки, - заспокійливо видихнула наближаючись Арина Володимирівна.

- Нехай наші інженери притягнуть мені системний блок її комп'ютера! - Вигукнула самовдоволено Марія.

Керівник інженерного відділу, Роман Сергійович, тільки кивнув у згоді та поправив окуляри на переніссі рукою, протискаючись повз дівчат проходячи у двері.

Гнів всередині Амалії повільно почав закипати та все всередині неї наче збунтувалося. Завжди була якась межа й ось вона майже настала.

- А мені як працювати? - Прошипіла Амалія їй у спину.

- Не хвилюйся ти так, скоро повернуть. - Не обертаючись відповіла дівчині руда голова. - Скопіюють всі потрібні мені файли та повернуть.

- Ну... хоча б тебе не звільнили. - Спробувала втішити Амалію Арина Володимирівна.

Жінка була приблизно на двадцять років старша за дівчину, але виглядала значно молодшою. У свої сорок два роки вона примудрялася одягатися з ідеальною ретельністю. При цьому виділяючи свої принади й прикриваючи їх у необхідних місцях. З урахуванням точеної фігури вона була схожа на манекен у вітрині дорогого магазину.

Що стосується Марії Стручкової, та була повною її протилежністю до смаку. Виставляючи на показ усі свої видимі й не видимі принади, у свої двадцять шість вона була схожа на прикрашену ляльку. Яку спонсорував сам директор Олександр Дмитрович. Власне саме він і просував її службовими сходами так, щоб акціонери не змогли причепитися.

Ось і зараз через свою неуважність, Амалія знову втратила премію та роботу над власним планом. Тепер їй дадуть нове завдання, скоротивши зарплату майже вдвічі. Як то кажуть - за неробство. Але ж вона не ледар і її план використовуватимуть рекламуючи товар, саме за тією концепцією, що надала дівчина.

Проганяючи погані думки, Амалія впевнено труснула головою, розправляючи по плечах свої довгі хвилясті каштанові пасма. Відвівши погляд у бік директора, що повернувся до вікна, вона впевнено зробила крок до нього. Він виглядав як зазвичай з голочки. В дорогому темно-сірому костюмі, із золотими запонками на білосніжних манжетах сорочки. Не старий чоловік середнього віку, близько сорока п'яти. Високий, але худорлявий він трохи напружився при її наближенні.