Персей забув, як дихати.
На нього дивилася незліченна кількість кам'яних очей. Статуї, які колись були людьми. Мріяли, ходили, мали сім'ї. Їхні погляди були порожніми, а на обличчях застигли гримаси жаху, болю, здивування.
Рука потягнулася до меча...
— Що ти тут забув? Куди хочеш, щоб тебе поставили?
Голос пролунав, немов грім у тиші. Персей завмер. Просто заплющив очі...
На його плече опустилася рука.
— Мовчиш... Ну й гаразд. Можливо, так навіть краще.
Він відчув, як хтось прибрав руку з плеча. Персей розвернувся й подивився.
Перед ним стояв старий. Чомусь він нагадав того, кого Персей вважав справжнім батьком.
— Я прийшов врятувати свою матір...
І він усе розповів.
Ігнат не перебивав. Дослухавши, просто показав жестом іти за собою.
Вони прийшли на корабель. Старий приготував обід та запашний чай.
— То що ж ти тут забув? Я так і не зрозумів.
Персей, добре поївши, спантеличено дивився на того, хто, здавалось, так його й не почув.
— Моя мама може стати дружиною тирана.
— Так і йди та змагайся з ним. Що ти тут забув? Хочеш убити чудовисько та принести тирану найстрашнішу зброю, яка лише посилить його владу?
Персей раніше про це не думав.
— Знаєш, ти від тих статуй не дуже відрізняєшся. Їм сказали — вони прийшли. Там немає героїв. Там є лише ті, хто намагався грати цю роль. Тебе відправили боги ? Я відчув, що з тобою їх дари. Не думав чому? Її існування робить їх смертними. Ти бачив у кам'яному саду тварин або птахів?
Персей похитав головою.
— Знаєш, чому їх там немає? Тому що, коли Горгона їх бачить, то одразу заплющує очі. Коли я знайшов моє сонечко, її болю не було меж. Пам'ятаю, я сказав: «Лети на Олімп і знищ тих, хто зробив тобі боляче». І вона полетіла. Знаєш куди? В ліс збирати для мене фрукти. Я бачу, ти хороший парубок. Не треба тобі бути в тому саду. Нікому не треба. От якби всі просто перестали сюди ходити. Залишили її у спокої. Справжні чудовиська живуть не тут. Вони живуть усередині людей. У жадібності, жорстокості, заздрості та страху. А ще серед тих, хто вміє користуватися цими вадами заради влади.
Персей дивився на старого, і все ставало яснішим.
— Дай, будь ласка, хустинку.
Персей уже знав, що йому треба робити далі.