Глава 9. Легендарний йолоп

Кітас тримав у руках чорну перлину. Рідкісну красу, для тієї хто була ще більш унікальна. Єдина в світі.

Тепер його існування наповнилося сенсом. Довгий час самотності  перестав здаватися безкінечним й порожнім. Холод й темрява безодні відступила. На її місце прийшли думки про Горгону. Відчуття, що

життя подарувало йому кохання.

Кітас ніколи не вважав себе здатним на таке почуття. Він був створінням безодні. Давнім, могутнім і самотнім. Ніщо не змусило його серце битися так, як один-єдиний погляд Горгони. Він думав про неї постійно.

Про те, як танцювали змії на голові. . Про її усмішку, від якої ставало тепліше навіть у найтемніших глибинах моря. Про її голос, що звучав у його пам'яті ніжніше за спів сирен. Ніколи в житті він не бачив нічого прекраснішого. Він бачив її людиною, але після перевтілення вона стала його душою. Тією хто може бути в ним поруч та розуміти. Побачити в ньому не тільки чудовисько безодні...

Йому хотілося подарувати їй усі скарби, заховані на дні морів. Але він відчув, що для неї вони не мають значення, як й для нього. Хотілося обійняти її. та просто бути поруч. Кітас дивився в майбутнє і бачив у ньому не безмежну безодню, а одну-єдину жінку. Він більше не міг просто приходити їй у сни.

Того дня двоє рибалок витягали з моря улов. Ці води зазвичай оминали стороною. Моряки вважали їх проклятими. Тут зникали кораблі та шторм народжувався з ясного неба. Уночі бачили дивні тіні під водою. Говорила, що тут живуть чудовиська.  Але сьогодні чоловіки ризикнули. І не пошкодували. Риби було стільки, що човен ледве тримався на хвилях. Сріблясті тіла блищали під сонцем. Кошики наповнювалися один за одним.

— Оце пощастило! — засміявся один із рибалок.

— Такого улову в нас ще не було!

Вони не помітили, як навколо запанувала дивна тиша. Море стихло. Навіть мартини замовкли. А потім сонце раптом зникло. Чоловіки підняли голови. І побачили того, кого не забудуть до кінця свого життя.

 З води піднявся Кітас. Його постать затулила пів неба. Вода стікала темними потоками з плечей. Очі світилися, наче два морські смарагди. Рибалки закричали від жаху. Один упав на коліна.Другий почав гарячково молитися всім богам одразу.

Кітас насупився. Потім приклав палець до губ. Рибалки миттєво замовкли.

— Де я можу знайти найпрекрасніше створіння цього світу?

Чоловіки перезирнулися. З усіх можливих питань вони чекали будь-чого, тільки не цього.

— Най... найпрекрасніше?

— Так.

— Усього світу?

— Саме так.

Рибалки знову подивилися один на одного.

— Ну... кажуть, що це Андромеда, дочка царя Кефея.

— В Ефіопії, шановний пане, — додав другий.

Обличчя Кітаса проясніло. Він навіть усміхнувся. Що в його виконанні виглядало значно страшніше за будь-який гнів.

— Дякую.

Наступної миті морське чудовисько зникло. Лише величезна хвиля гойднула човен. Довго чоловіки мовчали.

Потім один із них тихо промовив:

— Мені здається, ми щойно врятували світ.

— А мені здається, ми його прирекли.

До рідного містечка вони повернулися мовчазними. У човні лежав найбагатший улов за всю історію поселення. Та ніхто з рибалок не радів. Бо на їхніх скронях уже сріблилася сивина. Страх залишив свій слід. До вечора все місто гуділо.

Історія поширювалася швидше за морський вітер. Спочатку про неї знали лише сусіди. Потім сусідні села. Потім кораблі, що заходили до порту.

Так народилася чутка.

Найстрашніше чудовисько морської безодні вирушило на пошуки найпрекраснішої жінки світу. Кожен оповідач додавав щось своє. До наступного ранку Кітас став удвічі більшим. За два дні — міг проковтнути корабель.

За тиждень — цілий острів. Але найголовніше залишалося незмінним.

Чудовисько йшло за красунею.

Тим часом сестри Граї реготали так голосно, що луна розносила їхній сміх далеко печерами.

Єдине око переходило від однієї сестри до іншої.

— Ну й дурний...

— Оце висунувся зі своєї безодні після кількох тисяч років самоти.

— І одразу закохався!

— Та ще й у кого!

Сестри вибухнули новою хвилею сміху.

— Він хоча б знає, кого шукає?

— Ні.

— Він хоча б знає її ім'я?

— Теж ні.

— Легендарний йолоп.

— Що то є. Найпрекрасніша створіння в світі Горгона, ну яка людина так подумає?  Ото хоч би рота не відкривав..

Око перейшло до третьої сестри.

— Андромеда — найвідоміша красуня світу. Я вже їй не заздрю.

Сестри захихотіли.

— А наш закоханий геній почув від двох рибалок про найпрекрасніше створіння світу...