Глава 6.

Глава 6.

В неділю Ксюша стояла з рушником біля ресторанної мийки, опершись ліктем на плече Вадима, і диктувала йому своє прізвище, а він записував його у свій телефон, сидячи на стільчику. Зайшла Лєра, щоб залишити посуд. Ксюша відсапнулася від Вадима.

- Вадиме, чому ти не на кухні? – запитала Лєра.

- Замовляю Ксюші білети до Києва, - і то дійсно було правда, він бронював квитки онлайн на два поїзда, які йшли один за одним – до Перемешля і до Києва.

- Ти замовляєш їй білет? – підняла Лєра брови.

- Вона не знає польської! – відмазався Вадим.

- Ксюша, а коли ти їдеш? – знов поцікавилася Лєра.

- В вівторок о шостій ранку.

Увечері Вадим наминав морозиво, опершись на столик замовлень і покликав Ксюшу, щоб погодувати її з ложечки через вікно. Зайнята Ксюша, на ходу перетираючи пригоршню ложок, підійшла і цапнула ротиком. Вадим знов протягнув, дивлячись на неї захоплено, а Ксюша почала смачно злизувати, зваблюючи його поглядом. Той аж завівся. Підігруючи, він став дратувати її наступною ложкою.

- Та давай вже швидше! – сказала Ксюша. – Бо вже офіціанти бігають: «Лужкі! Лужкі!», - мовляв, не дратуйся, бо мені нема коли - рух такий, що вже офіціанти репетують, що немає чистих ложок.

І тільки-но вона схопила морозиво з ложки, як позаду, наче віхола, пробіг Каміль с тацею. Ксюня аж відскочила, бо її ледве не прибило дверима.

- Лужкі, лужкі! – вигукнув Каміль, коли летів назустріч, назад до дверей.

- Та на вже! - вручила весело вона йому ту пригоршню, що тримала в руках. - Свої лужкі…

Каміль вихопив і вибіг. Вадим посміхнувся. А Ксюша, знов строячи Вадиму глазки через плече і повертаючись назад іти до мийки як напо-ореться на ящик з пивом! Обоє почали реготати і миттю замовкли, коли зайшла Лєра забрати замовлення.

- Тримай ошмерніцу! – сказав Вадим Лєрі по-діловому, поставивши тарілку на стіл замовлень. (Ошмерніца – то восьминіг, для загального розуміння українці навіть між собою називали страви на мові оригіналу).

Лєра поглянула на обох, потім оперлася боком об стіну біла вікна і, взявши однією рукою тарілку, звернулася до нього по-жіночому:

- Вадиме, у тебе здається, вихідні у вівторок та середу?

- Так.

- Що плануєш робити?

- Спати буду! – гиркнув здивований Вадим.

«Стерво! - подумала Ксюша, ледве зберігаючи байдужість та не підводячи погляду, щоб себе не видати. - Послати тебе і спалитись? Лєшек же мені ще не віддав зарплатню… Чи спостерігати, як ти крадеш мого хлопця?».

- А ти чому така втомлена? – спитала Лєра Ксюшу, зиркаючи то на неї, то на Вадима, очікуючи хто із них спалиться. – Знов писала сценарій всю ніч? Про кохання на змиваку.

- Ні, про мрійницю, - відповіла Ксенія, дивлячись їй у вічі, – які вірила в жіночу дружбу на змиваку. А в кульмінаціїї зрозуміла, що то міраж.

Лєра, опустивши погляд, але зберігши гідність, пішла в зал з тарілкою.

- Ну що, випустила пантеру з клітки? – запитував сердитий Вадим Ксюшу, киваючи Лєрі вслід і знервовано протираючи ганчіркою стіл замовлень. - Ось вона і вийшла з зони комфорту, як бачиш! А це ти її навчила! Задоволена?!

- Ну, не все буває ідеально. Звісно, запрошувати хлопців на побачення то дівці не годиться, але в її випадку це досягнення. Не кожна стерпить відмову, а тим більш така пихата. Перший блін був комом, а наступного разу вийде.

- Коли в неї вийде?! Коли ти поїдеш?!..

Ксюша задумалася і підняла на нього серйозний погляд:

- Це залежить від тебе, Вадиме - вийде в неї чи ні.

- Я хочу, щоб у мене вийшло з тобою! Я хочу, щоб ти повернулася! Я буду чекати на тебе… Я вмію бути вірним! – він роздратовано дотер цей стіл, а потім повернувся мити стіл видавки та полиці.

Ксюша, тримаючи в руках рушник, спостерігала за ним:  

- Хм, а я думаю, чого вона на тебе гиркала весь цей час. Ти їй подобався, а вона чекала принца. А тепер зрозуміла, що принци бувають поряд, просто треба їх побачити.

- А ще вона хотіла наказати тебе! Бо ти тут всього місяць, а зробила те, чого вона не змогла зробити за рік з гаком. Трьох зайців убила – і я, і ти, ще й страх подолала. Гарного ж ти її навчила!

- Коли людину вчать користуватися пістолетом, то це залежить від самої людини – буде вона ним вбивати, захищатись чи збивати пляшки для розваги.

Після зміни Ксюша вже попрощалася з сусідкою Жижкою і перевезла речі до Вадима. В понеділок, в останній день перед від‘їздом, обоє були засмучені. Працюючи разом, вони постійно шукали нагоду подивитися один на одного.

- Я не хочу спати цієї ночі! – сказав Вадим, зайшовши на змивак, закривши двері і ніжно дивлячись їй у вічі.

- Я теж, - зворушливо відповідала Ксенія, застигши з тарілкою і рушником в руках.