Глава 5.

Глава 5.

В той же вечір Вадим провів її до під’їзду, і ніжний поцілунок на прощання переріс в палкий і пристрасний. Вадим брав напором, знаючи всі її слабкості. Ксюша сама не зрозуміла, де і що в ній перемкнуло, що вона сходу погодилася поїхати до нього сьогодні. «Що ти робиш, дурна? – кричав розум. – Ти щойно набила собі ціну! Перетерпи хоча б один раз і він для тебе зробить усе! Відмов йому!». «Я хочу жити сьогодні! Набіса всі ці правила? Ким і навіщо вони придумані?» - кричало серце. «Ти чуєш мене, дурна? Відмов йому, кажу! Відмов йому! Так треба! Ти жінка! Справжня жінка! Не віддавайся сходу! Не руйнуй те, що ти створила сьогодні ж!». «Та скільки там уже залишилося? Я все одно скоро їду! Горіла хата – гори й сарай! Я завтра подумаю, помилка це чи ні!». «Завтра може бути пізно! Сьогодні, сьогодні відмов!». «Замовкни!» - перемогло серце.

Ніч видалася ще кращою, ніж попередня – Вадим розкривався поступово, наче бутон, наче букет дорогого вина. Вже були і ніжності, і прелюдії з фугами, і спільний душ, де вони клєяли дурня: спочатку Ксюша, стоячи в душевій кабіні, направить на нього струм з лійки, коли він уже витирається рушником:

- Та блі-ін! – реготав Вадим, закриваючись від потоку води.

То наступного разу він їй зробить таке западло. Вже не було ні страхів, ні комплексів, ні гальмів. Правда, Вадим розумів, що Ксюша не хоче розповідати мамі про нього, помітивши, як та строче смс-ку з подібним текстом. Тим більше, на ранок Ксюша сказала, що в цей вихідний хоче виспатися. Роз’їхавшись в різні боки (Вадим – на роботу, Ксюша – до себе на квартиру), Вадим думав: «Ні, так далі не піде. Треба щось міняти!», а Ксенія думала: «Досить, Ксеніє! Досить! Це було останній раз!».

Коли мама дзвонила по скайпу, Ксюша трималась, як партизан. І хоча з мамою в неї були відверті стосунки, вона сама собі не дозволяла сприймати Вадима як хлопця, повторяючи, наче мантру: «Досить, Ксеніє! Не думай про нього!», а все одно цілісіньку суботу ходила, як зачарована і чекала дзвінка чи навіть безглуздої смс-ки, розфарбовуючи в своїй уяві наступну ніч. Але ні в суботу, ні в неділю дзвінка не було. Ксенія забула геть про свою творчість – вона лягала в ліжко, ламаючи собі голову: «Ну нехай субота – працював п’яту зміну, втомився! Тим більше сама сказала, що буду спати! А неділя? У нього вихідний! Це ж був останній наш спільний вихідний! Невже він не хотів його провести зі мною?! Нащо я поїхала вчора, ой дурна! Ігнором тепер мене бере, негідник! Тримайся, Ксеніє, тримайся, не пиши перша! Це як на війні: витримаєш - генералом будеш!». Ксенія переверталася збоку на бік, коли її сусідка Жижка вже хропіла, наче мужик. «Швидше б ранок, швидше б на роботу!.. Чи ти з глузду з’їхала чи що? Весь тиждень чекала ці вихідні, щоб відпочити і пописати сценарій, а по факту змарнувала два дні і чекаєш робочого дня, щоб падати з ніг знов цілий тиждень! Ну ти даєш!... Може, щось трапилося? – кидалася вона серед ночі. – Та що там може трапитися? Ігнор! Тіпічний ігнор! Ну я йому зроблю!».

Ксенія ледве витримала до ранку і побігла на роботу, навіть вчасно прийшла!.. Але у Вадима був… вихідний! «Вихідний?! – подивилася вона розклад в коридорі, загальмувавши на вході. – От брехло! А казав, що робочий… Ну добре! Сподіваюся, він сьогодні виспиться і в нього глузду вистачить забрати мене з роботи. Інакше йому гаплик! Не пиши йому! Не пиши йому перша! Чуєш?.. Добре, добре, не буду! Знаю!». Весь день Ксенія ходила замучена і задумлива, час від часу сідала на стільчик біля мийки, бо то був понеділок і ресторан був майже пустий.

- Про що думаєш? Закохалася? – розбудила її від думок Лєра, коли проходила мимо з тацею чайників.

Ксюша кинулася і швидко збагнула:

- Сценарій пишу! Історію думаю.

- Про що? Про змивак? – покепкувала Лєра.

- Та ти знаєш, колись мені знайомий режисер пропонував написати сценарій фільму про сучасну Попелюшку. Я довго ламала голову, нічого путнього придумати не могла, бо ніколи в цій шкурі не була, ніколи не працювала руками. А тут готовий сюжет! Якщо у мене знов буде нагода написати сценарій, чи книгу, чи хоч щось на цю тему – я б взялась!

«Тільки щось короля в цій казці нема! А принц їздить не на коні і не майбаху, а на велосипеді і тролєйбусі! – глузувала над собою Ксенія. – І взагалі то не принц, а стерво! Чого воно не пише, блін?! – в котрий раз подивилася вона на телефон і знов кинула його на столик. – Отакої! Тепер знай, Ксеніє, як воно – переспати з чоловіком, а він не дзвонить! Такого ще мені не вистачало!.. Ну то й добре! Ще один барьер пройдений! Тепер я не буду цього боятися, як інші жінки! Що я не зможу бути щасливою після цього? Зможу! До нього була і без нього буду!».

- Хчеш ездич на мотоциклю? – запитав у неї Маркус, коли вона вийшла надвір.

- Цо? – підняла брови Ксенія.

Маркус, помітивши, що вона засмучена і знаючи, що на ресторані спокій, запропонував їй розвіятися і сісти поганяти на його мотоциклі. Не відразу відволікшись від нав’язкуватих думок про Вадима, Ксюша побачила біля входу байк і трохи заторможено прийняла у нього з рук шлем. Маркус тоді допалював самокрутку біля попільнички (поляки люблять курити звичайнісінький табак, як у нас в 90-х), Яцек розповідав якість жартівливі історіїї на польскій, а повар Агнешка реготала, сидячи на ящику. Поварі з сусідніх ресторанів теж палили від нудьги і варилися на сонці. Ксюша повністю включилася, коли Маркус запитав, чи водила вона колись байк.