Глава 4.

Глава 4.

Вранці Вадим одягав джинси, збираючись на роботу. Ксенія ще ніжилася у ліжку.

- Котику, мені на одинадцяту, а ти можеш приїхати на першу. Залишаю тобі ключі.

- А погодувати мене вранці? – сказала вона по-дитячи. – Добре, йди вже. Я сама щось нарию в холодильнику.

Вадим розсміявся.

- Можна, з тобою домовитись? На роботі будемо вести себе так, наче нічого між нами не було, - добавила Ксенія. - Мені потрібно допрацювати спокійно до кінця візи, а якщо підуть чутки, то ще власник оштрафує, бо знайде за що причипитись. Ти ж знаєш, їм тільки дай підставу, а тут до ворожки не ходи - щось не встигла помити і все, скажуть: «Ага! Треба було менше хлопцям моргати!». Це ж саме стосується і тебе.

- Ну, мене мало обходить, хто що буде патякати. У кожного своє життя. Але якщо тобі подобаються ці рольові ігри, якщо тебе це розпалить до вечора, - пограв він бровами, - то я тобі підіграю! Будемо тримати ці стосунки в таємниці.

«Ну то не зовсім стосунки, - думала Ксенія. – Як же тобі сказати, що це була єдина ніч? Погуляла і досить».

- Чешьчь! – привіталась Ксюша по приходу, коли спускалася сходами вже переодягнена в змінне.

- Чешьчь! – весело крикнув Маркус, який щойно ввійшов на кухню з надвору і став на пальники.

- Чешьчь, Ксеня!  - вигукнув Пшемек на грілі.

- Чешьчь! – бадьоро посміхнувся Вадим, вийшовши в той час з кухні до холодильника.

І то був дійсно діловий і трохи дружній тон. Йому хотілося тернутися об неї, але він стримався, згадавши про її прохання. Ксюша теж хотіла тернутися, але згадала про камеру спостереження в коридорі. Було дивне відчуття, наче вчора між ними нічого не було і вони просто колеги. Бо в фартусі вона бачила одного чоловіка, а вчора на квартирі - зовсім іншого. Дивлячись, як він порпався в холодильнику, вона думала: «Ти ба, який різносторонній! То діловий, то грайливий, то сором’язливий, то пристрасний!.. Слухняний. Веде себе так, наче нічого не трапилося. І добре. Легше буде йому відмовити і працювати без проблем».

Миючи посуд на кухні, Ксюша намагалася виглядати дуже зайнятою. А Вадим весь час косився на неї, очікуючи її посмішки, та вона уникала його пару годин. Коли Ксюша перейшла на ресторанну мийку, Вадим дочекався, коли вона підійде до шафи ставити туди щойно перетертий келих, і шепнув весело через вікно:

- Серденько, не морозься так від мене, бо то всім точно стане все ясно. Якщо хочеш підіграти, то посміхайся! Ти ж раніше мені посміхалася!

Ксюша ледве стримала посмішку і повернулася до посудомийки взяти мокрий келих.

- То що? Сьогодні до мене? Вже пручатися не будеш? – сказав Вадим услід, ще більше висуваючись з вікна.

- …Вибач, Вадиме, - зібравшись з духом і підійшовши до шафи, відповіла Ксюша з серйозною посмішкою, продовжуючи витирати на ходу: – То було один раз. І можеш вважати, що то було по дружбі.

- Нехренова така дружба! – засміявся Вадим. – Ну добре! Дружба так дружба. А може повторимо? Так, по дружбі! – підморгнув він.

Вона строгенько всміхнулася:

- Я не жартую.

- Ти наче вночі була задоволена… чи ні?

- Не в тому річ.

- А в чому річ? Поматросила і бросила? Ото тобі! Зі мною так ще ніхто не поводився! – сказав він весело. – Тепер я розумію, як воно.

Ксюша засміялась. Кожен знову повернувся до своїх справ. «Отакої! Капєц! Здається, мене використали! – думав Вадим обурено крізь сміх. – Але ж у дівчат, певно, таке теж буває, коли просто захотілося… Але зі мною так ніхто не поводився!!». Весь день він ламав голову, як же її спокусити. Носив шоколадки з бару, постійно моргав через наскрізну шафу, коли вона ставила туди рибниці та салатниці, відстьогував еротичні жарти кожен раз, коли вона ставила пласкі тарілки на поличку над столиком замовлень. Але в той вечір був великий резерв в ресторані на корпоратив для гостей. Невиспані після бурхливої ночі та голодні (бо йому не було часу навіть приготувати обід), обоє падали від втоми.

- Хочу спати! Їсти хочу! Тебе хочу! І навіть не знаю, чого більше, - бурчав Вадим, коли Ксюша знову ставила тарілки на поличку. – Що мені зробити, щоб ти до мене поїхала?

- Ні, Вадиме, я ж сказала тобі. Тим більше, Лєшек сьогодні заплатить за травень і я повинна вранці віддати хазяїну за квартиру.

- Післязавтра віддаси.

- Якщо я завтра йому не віддам, то тоді ввечері мені прийдеться приїхати до тебе! Але уже жити! – сказала вона крізь сміх.

- А!.. Ну-у хазяїн – це ж таке! Хазяїн так хазяїн! – віджартвувався Вадим.

- От козе-ел! – зареготала вона від здивування.

Вадим сміявся:

- Нормально так! Мене кинули, а я ще й козел!

- І брехло на додачу! Серйозні в нього на мене пла-ани, пла-ани в нього на мене серйозні! – перекривила вона його, підігруючи. – От і спалився! А я спеціально тобі сказала за хазяїна, щоб ти відчепився, бо знала, що то тебе зупинить!