Глава 3.

Глава 3.

Наступного вечора бадьора Ксюша натирала столові прибори, як до неї зайшов замислений Вадим.

- Привіт! Чому ти прийшов? Ти ж вихідний! – не відриваючись від роботи, вона кинула пригоршню сухих вилок у лоток та взяла з посудомийки нову пригоршню - мокрих.

- Кави прийшов випити.

- Ага! – сказала Ксюша, сміючись. – А то вдома в тебе кави немає!.. Ну що, устроївся?

- Ні, не росстроївся, ти ж сама так вирішила.

Ксюша чмихнула:

- На роботу, кажу, устроївся?.. Ти ж на співбесіді був, чи як?

«Дурень!» – психонув про себе Вадим і геть вийшов на чорний хід. Через п’ять хвилин почувся голос Маркуса з кухні, який гукав Вадима на зварену каву:

- Вадім, тжимай свою кавку з млеком!.. А гдє Вадім?

- Нє вєм. Певнє, пошедл до дому, - відповів йому Яцек, допускаючи, що той пішов додому.

- А до чего теди пшишедл? – дивувався Маркус, мовляв, чого тоді було приходити.

Вадим всю ніч перевертався з боку на бік: «Злидня я, злидня… Капєц! Вона мене не хоче!.. Так я її хочу! Я не я, якщо завтра ж не буде моя!!.. Треба міняти тактику». Наступного дня Ксюша мила ресторанний посуд, а веселий Вадим стояв на видавці, переклацуючи музику на телефоні.

- Ось цю залиш, - сказала Ксюня. – Вона мені подобається!

Вадим глянув на неї з посмішкою, включив гучніше. Ксюша, перетираючи повну посудомийку маленьких ваз для квітів, почала ритмічно танцювати, де кожен рух рушником був в такт, наче хореографічна постановка. Вадим любувався. Ксюша імпровізувала: крутила перевернуту вазочку на рушнику, як на вертелі, то підкине і зловить, то прокрутить довкола себе, то присяде на розведених колінах біля машинки і сексуально витягне звідти нову вазу. 

- Бачу, хочеш в клуб! - коментував Вадим.

- Не обов’язково іти в клуб, щоб танцювати! Танцювати можна і тут, якщо дуже хочеться!

Зайшла Лєра і залишила брудні чашки та фарфорові чайнички Ксюші:

- А що тут за дискотека? Тут наче не місце і не час…

- Знаєш, Лєра, тут у Польщі я збагнула цікаву річ, - сказала Ксюня, продовжуючи перетирати і підтанцьовувати. - Для того, щоб бути щасливою людиною не потрібно ідеальних умов! Або ти щасливий тут і зараз, наодинці с собою, або ні. Якщо ти щасливий на дні, то ти щасливий на вершині. А якщо ти нещасний на дні, то на вершину тобі й не піднятися! Ось так! Коли я тут була геть одна на День народження (бо тоді два моїх єдиних друга повернулися в Україну), я зрозуміла, що ніхто мені не зробить свято, якщо я сама собі його не зроблю! І пішла сама ввечері на площу, маючи лише двадцять злотих на коктейль. І знаєш, то був дуже цікавий День народження! Я його провела в латинському барі, танцюючи сальсу з латиноамериканцями, професійними танцюристами, до речі! І знайшла собі компанію веселих друзів з Бразилії!

- А ти не боялася, що вони виявляться придурками і чіплятися почнуть чи ще гірше? – питала Лєра.

- Боялась! Але сказала собі: «Доки я буду боятись?». Жоден успіх неможливий без виходу із зони комфорту! А тепер знаєш, що я тобі скажу? Ніколи, запам’ятай, ніколи не буде ідеальних умов! Або ти це робиш зараз – ось така, яка ти є, і з тим, що в тебе є, або ніколи! Або ти йдеш назустріч невідомому, або страх переборює тебе і ти все життя жалкуєш, що втратила можливість! Одну можливість, другу можливість, і так втрачаєш все життя, і все через якийсь страх! До біса чекати тієї межі, коли ти чогось досягнеш чи когось зустрінеш – межі, щоб дозволити собі жити! Живи вже сьогодні! Лєра, ставай щасливою вже сьогодні! Повернись довкола і найди причину для радощів!

Вадим уважно слухав промову Ксенії, кидаючи на неї погляди скоса і не випускаючи з рук телефону. Але Лєра, не моргнувши оком, слідом відповіла:

- Ти все добре говориш, але ти говориш і перетираєш, а у мене клієнти чекають на залі. Вадиме, коли буде моє замовлення на двадцятий стіл?

- Ось Ксюха почистить мені часник, - хвацько поставив він на стіл замовлень відро часнику, дивлячись в очі Ксюші, - і буде тобі замовлення.

Лєра, подивившись на них підозріло, пішла в зал, а Вадим, ставши знову переклацувати музику в телефоні, спідтишка поглядав на Ксюшу, ледве стримуючи зловтіху і подумки відраховуючи секунди до зриву, наче терорист, що підклав бомбу: «Як вона підділа мене з Маркусом, коли я запряг її мити плитку! Цього вона мені точно не подарує! Я виведу тебе з твоєї зони комфорту, чорт забирай! Будеш в мене, як шовкова!». А Ксюша, піднявши брови, спостерігала за ним і в той час думала інше: «Ну все, начувайся, дурнику! То плитка, значить! То часни-ик! Я знаю, як тебе наказати: роздратую і не дам!». Ксюня швидко справилася з собою – виключила гнів, а, навпаки, включила жіночий шарм: підійшла і граційно стала навпроти столика замовлень, взяла в нього з рук телефон і почала сама шукати потрібну їй музику:

- Я тут в тебе трохи похазяйнічаю, добре? – сказала вона, як грайлива кішечка, дивлячись з-під лоба і посміхаючись, а потім просканувала його поглядом зверху-вниз. І то прозвучало так, наче вона мала на увазі не його телефон, а щось інше.