Глава 1.

Історія основана на реальних подіях

Глава 1.

Ксюша завжди мала звичку спізнюватись, тому співбесіда з одинадцятої поступово змістилася першу. «Ой, я ще в дорозі! Пробки!» - час від часу телефонувала вона. «Нічого, ми почекаємо, бо людина нам потрібна на сьогодні», - відповідала менеджер Таня. З хвостиком, без макіяжу, в джинсах та сліпонах, - Ксюша знала, що нічого особливого від неї на цій посаді не очікували, навпаки, чим простіше вона виглядатиме, тим більше в неї буде шансів отримати цю роботу. 

- Скільки у Вас залишилося до кінця візи? – запитала Тетяна, коли Ксюня вбігла в пустий зал ресторану.

- Майже місяць, - говорила Ксюша, роздивляючись по ходу інтер'єр.

- Ну то дуже мало, не знаю, чи встигнемо ми зробити умову...

- То мені не принципово. Я хочу бути впевненою лише в тому, що отримаю зарплатню, скільки б не відпрацювала – місяць, тиждень, чи три години…

- Авжеж! Змивак – то тяжка праця і у нас завжди тєкучка. Можна на ти?

- Так, - посміхнулася Ксюша. 

Таня повела її через зал (де були столики для гостей та бар), потім відкрила двері у виробниче приміщення. Першим вони пройшли змивак.

- Ось буде твоє робоче місце, - вказала Таня на мийку. – Ходімо далі.

Ксюша, не встигши нічого розглянути, послідувала за Тетяною через вузький погано освітлений коридор, заставлений холодильниками і стелажами з овочами, та перечіпаючись через якісь ящики. Біля входу в кухню стояла стрімка дерев’яна драбина, а навпроти – вихід надвір. Ксюша зацікавлено заглянула в кухню через поріг, побачивши там двох поварів в білих кітелях і полосатих фартушках.

- Чешьчь! - дзвінко поздоровкалася вона до них на польській.

- Чешьчь!.. Чешьчь! - наперебій відповіли хлопці, заінтриговано виглядаючи і роздивляючись її.

- Я Ксєнія! На змівак! Где я мам… зменіч… change my clothes… - мішаючи в одну купу польську та англійську, Ксюша сказала, що вона посудомийка і поцікавилась, де їй можна передягтися.

- Вадім! – поспішив представитися кремезний бородатий брюнет, і, тримаючи в лівій руці каструлю під струмом води, праву витер об фартух та протягнув їй через поріг. - Пані повінна ішць на гуру, - потиснувши їй руку, вказав він на ту драбину в коридорі, мовляв піднімайтеся наверх. - Чи пані ма бути? – і запитав, чи має вона змінне взуття, потім блиснув посмішкою, розправляючи широкі плечі.

- Мам, але потжебні ренкавічки і… фартух… - Ксюша відповіла, що їй потрібні рукавички і фартух.

- Ренкавічки тераз найдеми, - заходився інший шукати упаковку з латексними рукавичками, залишивши на столі молоточок, яким відбивав телятину. – Я єстем Олєг.

- Хлопці, не напружуйтеся! То землячка! – втрутилася Таня.

- То ти наша? А звідки саме? – покинувши геть каструлю, Вадим плечем підпер лиштву, а рукою бік. Брови грали, голубі очі блистіли.

«Нічогенький! – подумала собі Ксюша. – Сьогодні, принаймні, залишуся, а там подивимося. Все-таки треба було нафарбуватися». І жваво троторохтіла у відповідь:  

- З Києва!  

- А я із Запоріжжя! – малювався перед нею Вадим.

- Та я і бачу, що якщо Вам збрити бороду і залишити вуса, то будете на козака схожі! – і полізла на драбину.

- Справді? – зареготав Вадим, висунувши голову і дивлячись їй услід.

- На отамана!

Драбина була стара, нестійка, гачки, на якій вона трималась, вискакували. Дивлячись на неї ззаду, Вадим вийшов в коридор потримати їй драбину:

- Висоти боїшся? – глузував він.

- Ні! Не боюсь!

- Ось не бреши! А у кого то ноги тремтять?

- Ну раніше боялась, - відлунював голос Ксюші, яка уже здерлася нагору. – Хотіла навіть з парашута стрибнути, щоб побороти той страх. А потім він якось і сам пройшов. Тепер навпаки люблю висоту.  

Нагорі була маленька роздягальня з низькою стелею та адміністраторська. Ксюша залишила свої речі на лавці, передяглася в зручні лосини, майку та простенькі мокасини, які купила за тридцять злотих два тижні тому, і спустилася на кухню, де Вадим дав ій рукавички та знайшов якийсь фартух:

- Ото тобі! Ти ж в ньому тричі замотаєшься! Меншого нема! – засміявся він, коли Ксюша одягла широкий фартух довжиною до самісінької підлоги. – Ти така дрібненька. Скільки в тебе талія? П’ятдесят є? – і заходився розказувати їй обов’язки змиваки, показуючи, де що як працює і зображаючи із себе шеф-повара (змивака – то так на польський манер українці називали посудомийку).

На кухні було три робочих місця для поварів, які умовно називалися пальники (тобто нарізка овочів, розбір риби та готування на плиті), гріль (готування на відкритому вогні та в духовці, розробка м’яса), а також видавка (тобто десерти, прикраса та подача блюд, прийом замовлень). Тут ще знаходилася кухонна мийка, шафи з кухонним посудом та гачки у поварів над головами.