11.

Фаріда увійшла слідом за Джейданом у скляний купол, що займав ліве крило даху. Тут панувала тиша, насичена запаморочливими пахощами квітів. Це була справжня оранжерея під зірками: тисячі білих троянд і лілій утворювали живі стіни, а між ними, у високих дерев’яних горщиках із темного горіха, здіймали віялоподібне листя масивні пальми та монстери.

Стінки з прозорого скла, оповиті плющем, ділили купол на чотири окремі ніші. Кожна з них виходила на балкон із видом на нічне місто й була створена для усамітнення гостей. На балконі стояв невеликий стіл та м'які шкіряні дивани, що потопали в напівтемряві, а на мармуровій стільниці горіли масивні свічки у закритих скляних колбах. Їхнє тремтливе полум’я кидало довгі золотаві тіні на стіни й виблискувало, мов сотні крихітних зірок. 

Він посадив її на диван, потім повернувся в кімнату, підійшов до бару і дістав звідти воду та лід. 

Фаріда слідкувала за ним поглядом, відчуваючи, як всередині наростає напруга. Вона чомусь не подумала, що Джейдан теж прийде на відкриття і що може розповісти всім, хто вона така. І все ж поруч із ним страх втрачав гостроту. Його присутність діяла заспокійливо, ніби невидимий щит: загроза не зникала, але відступила, дозволяючи їй дихати рівніше. 

— Я гадав, ти зараз сидиш у бібліотеці й працюєш над нашим проєктом, проклинаючи мене за те, що я не прийшов, — усміхнувся він, повертаючись до неї. 

Джейдан був втіленням хаотичної елегантності. Каштанове волосся безладно сплуталося, наче його розтріпав вітер, і м’яко спадало на чоло та вилиці, підкреслюючи привабливість хлопця. Чорна шовкова сорочка грала відблисками у тіні, контрастуючи з білими слаксами, а кілька верхніх ґудзиків були недбало розстібнуті, відкриваючи гострі ключиці та платиновий ланцюжок із кулоном у формі орла, що завмер у розвороті крил. Його постава випромінювала внутрішню впевненість, а кожен рух виглядав так, ніби він намагався виплеснути роздратування через фізичну дію.

Тримаючи склянку, в якій мелодійно цокали кубики льоду, він підійшов до неї. Його пронизливий погляд вп'явся у Фаріду, змушуючи її напружитись ще більше — вона не уявляла, що від нього можна чекати.

— Пий, — наказав він, простягаючи їй воду. Побачивши, що вона навіть не ворухнулася, він поставив склянку на мармурову стільницю. — Тобі треба прийти до тями. Ти ледь не знепритомніла на очах у всіх тих людей. 

— Чому ти мені допоміг? — поцікавилася вона.

— Можливо тому, що я не такий безсердечний, як ти. 

— Тоді це дарма. 

Дівчина різко підвелася на ноги, щоб піти, але Джейдан загородив їй шлях. Знайомий запах його одеколону огорнув її, пробуджуючи дивне хвилювання у грудях. Її серце стиснулося, а дихання стало уривчастим, коли їхні погляди зіткнулися, мов два клинки: в ньому горіла така спокійна, але непохитна рішучість, що вона завмерла на місці.

— Не так швидко, красуне, — він наблизився настільки, що квітка на її нозі запульсувала, відгукуючись на тепло його тіла знайомим жаром. 

— Тобто без чергової суперечки нам не обійтися? — Фаріда закинула голову, зухвало розправивши плечі.

— Я маю повне право знати, чому ти опинилася тут, — його голос став нижчим, набуваючи тих небезпечних оксамитових ноток, від яких по її спині бігли дрижаки.

— А хіба ми в таких стосунках, щоб я перед тобою звітувала? — вона вигнула брову, обдавши його презирливим поглядом, що мав би збити з нього пиху. — Ти мені не наглядач, Монро.

Джейдан повільно усміхнувся, смакуючи її гнів. Йому подобалася її сміливість. Така тендітна, але відчайдушно войовнича. Вона не відводила очей, і ця відсутність страху дратувала й збуджувала водночас.

Він ковзнув по ній оцінювальним поглядом. Важко було повірити, що це та сама дівчина, яка ховається за потворним одягом у стінах академії. Джейдан ніколи б не подумав, що під тими широченними штанами й кофтами приховане настільки звабливе тіло. 

Чорний шовк сукні відверто вимальовував вигини її фігури, вигідно підкреслюючи теплий, золотистий відтінок шкіри. Фаріда важко дихала, і її груди здіймалися в такт почуттям, які вона навіть не намагалася приховати, а на шиї гарячково пульсувала жилка, що видавала її нервовість. Чорне волосся розсипалося по плечах хвилястими пасмами, нагадуючи найм'якіший оксамит, якого хотілося торкнутися.

Вона була не просто красунею. В ній було щось особливе, загадкове, і тому його не здивувало, що дядько зацікавився нею.  

— Ти граєш у небезпечні ігри, Рашиді. Звабити мого дядька — найгірша ідея у твоєму житті, навіть якщо воно тобі набридло.

— Гадаєш, я справді хочу переспати з таким покидьком, як він? — виплюнула вона, відчуваючи, як між ними починають сипатися іскри. 

— А хіба ні? — він зробив ще пів кроку, змушуючи її відступити до кованих прутів огорожі. — Я спостерігав за вами на терасі. 

— Який же ти придурок, Монро, — процідила вона. 

Її пальці злегка тремтіли, коли вона схопила склянку зі столу і випила воду одним ковтком, сподіваючись, що це допоможе загасити ту пожежу, яку він так легко роздмухав своїми словами. Але це не допомогло — напівтемрява кімнати все одно здавалася занадто тісною для них обох, а ненависть поколювала шкіру дрібними голками. 

— Знаєш, я навіть вражений, що ти насмілилася прийти, — Джейдан нахилився нижче, так що його дихання обпекло її вухо. — Не боїшся, що всі вони дізнаються, хто ти насправді? Що в цій залі стоїть вбивця?