9.

Компанія «Civitas Developments» знаходилась в найпрестижнішому районі Сейлема — Срібному секторі. Це було місце, де сталевий холод промислової революції зустрівся з безсоромною розкішшю сучасного капіталу. Тут не було затишних кав’ярень чи вузьких брукованих вуличок Старого міста. Замість них — широкі проспекти, вистелені ідеально рівним чорним асфальтом, по яких безшумно пролітали дорогі автівки, схожі на блискучих металевих жуків.

Це був індустріальний рай для обраних: колишні цегляні мануфактури XIX століття перетворилися на скляні хмарочоси, де кожна панель віддзеркалювала сіре небо Сейлема. Люди, як вона, зазвичай обходили цей район десятою дорогою. Тут навіть повітря здавалося іншим — задушливим, із ледь вловимим присмаком озону та грошей.

Фаріда відчувала себе тут чужорідним об’єктом, пошкодженим пікселем на ідеальній картинці. Її старі черевики занадто гучно цокали по дзеркальному граніту тротуарів, а мішкуватий одяг здавався прапором бідності серед армії ідеально пошитих костюмів. Тут кожен погляд охоронця чи перехожого був схожий на сканування системи безпеки: «Тобі тут не місце. Ти помилка. Вийди».

Штаб-квартира «Civitas Developments» височіла над сектором, як моноліт із темного скла та титану. Фасад будівлі не мав вікон у звичному розумінні — це була суцільна гладка поверхня, що поглинала світло, немов чорна діра.

Всередині Фаріду зустрів атріум заввишки у двадцять поверхів. Величезні голографічні проєкції майбутніх житлових комплексів плавали в повітрі, обіцяючи «Новий Сейлем — місто без нетрів та болю». Для Фаріди ці проєкції виглядали як карта знищення її власного життя: за кожним блискучим макетом стояв бульдозер, готовий зрівняти із землею старі багатоповерхівки у Нижньому місті.

— Чим можу допомогти? — дівчина за стійкою реєстрації виглядала зовсім непривітно.

Вона навіть не намагалася приховати роздратування, ледь відірвавшись від планшета. Бідняки часто заходили в компанію, щоб «добитися справедливості», і потім охороні доводилося виводити їх попід руки, щоб ті не порушували тишу атріуму своїми криками про «незаконне знесення» та «родинні гнізда». Для неї Фаріда була лише черговою одиницею збиткової статистики, яка прийшла з тією ж ціллю, що й інші. 

— Я до Джеремі Реннера, — Фаріда міцніше перехопила лямку рюкзака, кинувши погляд на бейджик, прикріплений до темно-синього піджака дівчини. «Саманта Петерсон. Адміністратор», — прочитала вона.

 Саманта видала короткий звук, схожий на зневажливу насмішку. 

— Вам призначена зустріч? — вона навіть не відірвала погляду від монітора, на якому миготіли графіки акцій. — До містера Реннера можна потрапити лише за записом.

— Повідомте йому, що прийшла Фаріда Рашиді. Він зрозуміє.

Саманта підняла голову. Її очі, підкреслені ідеальними стрілками, повільно пройшлися по дівчині: потерта студентська форма, що висить, як на вішаку, стоптані черевики, і якесь надто бліде обличчя. Від такої чекати одних проблем. 

— Міс, ви знаєте, скільки людей вривається сюди щодня? — вона відкинулася на спинку крісла, склавши руки на грудях. — Усі приходять із «важливими справами», вимагають зустрічі, а потім влаштовують сутички, ще й журналістів волочуть. Без запису вас ніхто не пропустить. 

— Тоді я зачекаю на нього тут, якщо вам так важко подзвонити йому. 

Фаріда повернулася до зони відпочинку, рішуче налаштована домогтися зустрічі з Реннером. Вона не збиралася відступати лише тому, що адміністраторка страждала на упередження до бідняків. Скоро Аміру, Сухайлу та її саму викинуть на вулицю, і тоді вже буде пізно шукати якесь рішення.

Амір потрапить до дитячого будинку, де його остаточно зламає система, а Сухайла й кількох днів не протримається на холоді з покаліченими ногами. Ця думка лякала її більше, ніж будь-що, навіть помста Джейдана. 

Фаріда відчула, як у грудях закипає ледь стримувана лють — єдина зброя, що залишилася у тих, кому нічого втрачати.

— Ви лише витратите дарма час. У нього важлива нарада, і він не скоро вийде. Охороні не подобається, коли у фоє створюють затори, — Саманта виразно глянула на двох чоловіків у темних костюмах, що стояли біля турнікетів.

Фаріда всміхнулася кутиками губ — стримано, майже холодно:

— Покажіть мені документ, де прописано, що очікування у вашій компанії заборонене законом, — сказала вона, дивлячись прямо в очі адміністраторці.

— Перепрошую? — Саманта на мить розгубилася, її ідеально вищипані брови поповзли вгору.

— Якщо такого документа немає, то я зачекаю он там, — вона вказала на розставлені біля скляної стіни шкіряні крісла. — І на майбутнє: пропишіть це у статуті компанії. Тоді жоден непроханий гість не буде створювати затори вашій охороні.

— Яка чудова ідея, — пролунало позаду, і цей голос Фаріда впізнала ще до того, як обернулася. — Міс Петерсон, іноді варто прислухатися до порад гостей. Особливо таких кмітливих, як ця юна панянка.

Її пальці стиснули лямку рюкзака так сильно, що кісточки побіліли. Повітря в атріумі різко стало задушливим — таким, що його забракло в легенях. Вона відчула, як запекло у грудях, ніби всередині спалахнув невидимий вогонь, що повільно випалював кожен подих. Фаріді довелося спертися на мармурову стійку, щоб не впасти.