6.

Промені весняного сонця жадібно пробиралися у панорамне вікно, розповзаючись золотистими доріжками по стінах і стелі. За вікном дзенькали ледь чутні звуки міста: віддалений крик чайки, глухий гуркіт порту, приглушений рух транспорту. День був ясним, але стриманим — таким, яким у Сейлемі буває весна, коли сонце вже обіцяє тепло, та повітря все ще пам’ятає зиму.

Фаріда повільно розплющила очі й кілька секунд лежала нерухомо, вдивляючись в ідеально рівну стелю кольору слонової кістки. Ліки, що вколов їй Джейдан, притупили гостроту відчуттів і трохи затуманили свідомість — усе навколо здавалося якимось сповільненим, розмитим. Але попри туман в голові, вона чітко розуміла, де знаходиться і що з нею сталося.

Вона пам'ятала минулу ніч до найменших, болючих дрібниць: танець на склі, свист кулі, що перетворив її плече на місиво, і сильні руки Джейдана, що підхопили її, коли вона налетіла на нього, намагаючись захистити.

Краєвид, що відкривався у вікні, зачаровував своєю незвичайною красою. Будинок стояв високо над гаванню, і Сейлем розстилався внизу зовсім іншим — не бідним, жалюгідним і похмурим, до якого вона звикла. Океан сяяв сталевим блиском, його рівна поверхня зливалася з блідим весняним небом, у якому повільно кружляли птахи. Уздовж узбережжя тягнулися охайні алеї з деревами, що вже почали розпускатися, а старі будинки з білими фасадами й черепичними дахами були розташовані поодаль один від одного, мов люди, які не потребують близькості. 

Фаріда повільно підвелася на ліжку й сіла, інстинктивно притримуючи здоровою рукою плече. Рух відгукнувся глухим, віддаленим болем, але вже не був різким — радше нагадував про себе, ніж вимагав уваги. Вона змогла по-справжньому відпочити. Джейдан поступився їй своїм широким, м’яким ліжком, і вона відразу провалилася у міцний сон. Це був не її вузький, продавлений матрац, розстелений на підлозі, що не дозволяв нормально виспатися. Це був комфорт, про який вона забула. 

Постіль зберігала запах Джейдана — прохолодний і чистий, мов світанок у зимовому лісі. Сосна, амбра і щось суто чоловіче, невловиме, що не мало назви, але вперто трималося в повітрі. Цей запах був усюди: у подушках, у ковдрі, в одязі, що він дав. Його футболка торкалася її оголеної шкіри, і в цьому було щось надто інтимне; тепле худі зігрівало від холоду, а спортивні штани м'яко спадали до самих кісточок, надто просторі для її фігури. Вона усвідомлювала це з дивним сум’яттям: він дозволив їй почуватися захищеною. 

Замість вуалі вона одягнула звичайну медичну маску, а на голову накинула капюшон — хай як чудернацько вона не виглядала, та розкрити себе не могла. Перед очима все ще стояв образ того, як Джейдан допомагав їй заплести волосся у косу. Вона пам'ятала, як він це робив: мовчки, зосереджено, своєю турботою безцеремонно порушуючи абсолютно всі її внутрішні кордони.

Він стояв так близько, що вона відчувала тепло його тіла, а його довгі пальці напрочуд обережно перебирали пасма її волосся. Це було нестерпно інтимно. Кожен випадковий дотик його кісточок до її шиї викликав у неї дрижаки, змушуючи здригатися, і він це бачив. Джейдан не просто допомагав їй — він мовби привласнював собі її хаос, впорядковуючи його своїми ритмічними рухами. У його мовчазній турботі було більше тиску, ніж у будь-якому допиті.

Фаріда опустила погляд на свої забинтовані ноги. Відчуття його гарячих долонь, коли він тримав її щиколотки, глибоко засіло в голові. Тепер, під шаром пов'язок, шкіра продовжувала зберігати фантомне відчуття його пальців, що обережно змащували порізи загоювальним кремом.

Це пригнічувало її. Він бачив її понівеченою, розібраною на частини й абсолютно безпорадною — стан, якого вона не дозволяла собі ні перед ким. Кожен бинт на її тілі, накладений його руками, тепер здавався нагадуванням про те, що він став єдиним свідком її вразливості. 

Вона була вдячна йому за порятунок, але ця вдячність гірчила. Вона не хотіла, щоб усе обернулося саме так. Їх розділяла не просто трагедія чи випадковий збіг обставин — між ними зяяла величезна, непереборна прірва, виткана з таємниць, соціальної нерівності та крові, яку неможливо змити. 

Його турбота була для неї особливою формою тортур. Вона воліла ніколи не зустрічатися з ним у Домі танців, не впускати його у своє життя, не опинятися у його домі. Адже його милосердя не мало ціни — не для Фаріди, яка сміливо підставила себе кулі, що призначалася йому. У тому фатальному русі була її власна, потаємна відплата за інше життя, яке вона не змогла колись врятувати. І цей імпульс розбудив її багряну квітку — те, чого вона найбільше боялася. 

— Ти проснулася? — низький, глибокий голос Джейдана застав її зненацька. 

Вона різко обернулася і цей раптовий, необережний рух пробудив тупий біль у плечі та ребрах. Фаріда поморщилася, стискуючи губи, щоб не видати стогону — вона не хотіла показувати йому, наскільки все ще слабка. 

Джейдан вийшов із ванної кімнати майже голим. Єдиним, що прикривало його тіло, був махровий рушник, недбало й низько зав’язаний на вузькій талії, ніби він і не замислювався над тим, як це виглядає збоку. Його мокре волосся темними пасмами спадало на чоло, а шкіра пахла лавандовою свіжістю. 

Фаріда мимоволі затамувала подих, відчуваючи, як обличчя обпікає нестерпна, густа хвиля сорому. Він мав ідеально складене, рельєфне тіло, загартоване роками жорсткої дисципліни й фізичної витривалості. Широкі плечі, чітко окреслені м'язи та напружені передпліччя свідчили про силу, здатну як захистити, так і знищити. Краплі води повільно ковзали по його розпашілих грудях, затримувалися в ямці між ключицями й стікали вниз, на кубики преса.