Цю легенду мені розповів один гном. Всі знають, як гноми скритні, жодна їхня пісня чи легенда не дійшла до людських вух. Жодна, крім цієї.
Коли Махал створив сімох предків гномів, у його жаровні залишилась частинка полум'я. Вогник був дуже маленький, але світив так яскраво, що Махалові було шкода гасити його. Довго він думав, що ж з ним робити і, нарешті, узяв його в руку, і сказав.
- Ти будеш світити для мого народу навіть тоді, коли остання надія зникне, коли відчай заволодіє всіма, і серця їх стануть подібно до каменів, тоді прийдеш ти, і оживиш каміння, і вселиш надію в серця.
І як тільки він це сказав, вогник перетворився на дівчину. Прекрасну дівчину, схожу на ельфа, але зросту не більше хобіта . Вона подивилася на свого творця, посміхнулась йому, і зникла, розсипавшись тисячею іскор.
Коли для гномів наступали важкі часи, дівчина приходила і не давала перетворитися на камінь їхнім серцям. Кажуть, її бачив Торін перед тим, як піти звільняти свій дім.
- Яка гарна легенда, - сказала я.
- Так, - погодився мій співрозмовник. – Але легенда має продовження.
Коли дівчина зникає, розсипавшись тисячею іскор, ці іскри не пропадають, вони вселяються в душі гномів, людей і навіть ельфів. І кажуть, що гноми, в серця яких вселилися такі іскри, починають менше думати про каміння та золото, і можуть навіть дружити з Ельфами. А люди, люди з іскоркою в серці, стають подібними до тієї, що оживляє каміння, вони будуть світлом надії для зневірених, і теплим вогником, для тих, хто в розпачі.
Я більше ніколи не бачила гнома, який розповів мені цю легенду, але тепер, я можу бачити таких людей, що оживляють каміння, і вселяють надію!
Відредаговано: 07.11.2024