Глава 5

На планеті Їальт день триває не 24 години, як на Землі, а 48. Ночі тут набагато довші, тому Альбіна вперше за довгий час висипалася.
Віантій, Варвара й Альбіна займалися розробкою пристрою, який міг телепортувати.
Альбіна ще не до кінця розуміла, як він працює, але допомагала, чим могла.
Виявилося, що місцеві вважають Віантія дивним. Він знає про інші планети — а тут у це майже ніхто не вірить.

Варвара і Альбіна сиділи за столом і обідали.
— А як ти познайомилася з Віантієм? — запитала Альбіна.
Варвара усміхнулася, ніби згадала щось кумедне.
— Він випробовував пристрій для подорожі між світами… і потрапив у курник. Уявляєш?
Альбіна здивовано підняла брови — і не втрималася, засміялася.
Варвара теж розсміялася.
— Він боявся вийти на вулицю, — продовжила вона крізь сміх.
— Серйозно?
— Абсолютно. Сидів серед курей і не розумів, що відбувається, — сказала Варвара, витираючи сльози від сміху.
— І що було далі? — усміхнулася Альбіна.
— Я зайшла в сарай, а він там стоїть… у пір’ї, розгублений. Дивиться на мене так, ніби я маю пояснити йому, в який світ він потрапив.
Альбіна тихо засміялася.
— І ти пояснила?
— Не одразу. Спочатку вигнала курей, — Варвара хитро примружилася. — Вони більше галасували, ніж він.
Обидві знову розсміялися.
У цей момент двері скрипнули.
Віантій зайшов до кімнати і зупинився на порозі.
— Мені вже цікаво, що саме ви розповідаєте, — сказав він, дивлячись на них з підозрою.
Альбіна не втрималася і знову засміялася.
— Про курей, — коротко відповіла вона.
Віантій зітхнув.
— Я так і знав.
Він підійшов до столу і сів.
— Це був не просто курник, — пробурмотів він. — Це був дуже агресивний курник.
— О, звісно, — кивнула Варвара. — Вони тебе атакували?
— Майже.
Альбіна посміхнулася, але раптом її усмішка трохи згасла.
— А як ти взагалі сюди потрапив? — запитала вона вже серйозніше. — Це ж не випадково було?
Віантій на мить замовк.
Погляд став зосередженим.
— Ні, — коротко відповів він. — Я шукав.
— Що саме?

Він перевів погляд на Варвару, ніби вагаючись.
Та ледь помітно кивнула.
— Інші світи, — сказав він тихіше. — І способи потрапити туди без… наслідків.
Альбіна напружилася.
— Без наслідків?
— Те, що робить Шагін, — це нестабільно, — втрутилася Варвара. — Кожен такий перехід залишає слід.
— Який слід? — тихо запитала Альбіна.
Віантій нахилився трохи вперед.
— Такий, який можна відстежити.
У кімнаті стало тихо.
Альбіна повільно поклала ложку.
— Тобто… він може знайти мене тут?
Варвара не відповіла одразу.

— Якщо буде шукати достатньо довго, — сказала вона нарешті.
Тиша стала важкою.
Десь за вікном повільно рухалося світло — довгий день Їальта тривав.
Альбіна підвела погляд.
— Тоді нам треба встигнути раніше.
Віантій ледь посміхнувся.
— Саме цим ми і займаємося.