Розділ 34

— Чому так довго?  — запитала Емір, лежачи на животі на широкому ліжку.

Дівчина, з розумним виглядом, читала книгу і вгризалась в соковите яблуко.

Раян, який щойно вийшов з ванної кімнати, здивовано на неї вирячився.

— Ти, що тут робиш? — розгублено запитав він — Я, взагалі-то, не одягнений. — принц, щільніше затиснув рушник на поясі.

Емір, простежила за його рухом, підмічаючи те, як сильно він схуд, проте його волосся знову було підстрижене, а щетини — ніби й не було, але Емір, зробила вигляд, що їй байдуже і смачно вгризалась в чергове яблуко.

— І? Думаєш, я не бачила оголеного чоловіка? — фиркнула дівчина.

— Чому прийшла? — запитав принц і підійшов до своєї шафи, аби дістати речі.

Емір, слухняно повернулась, щоб дати йому змогу переодягнутись.

— Я? Прийшла книгу почитати і твоїх фруктів поїсти. — з сарказмом відповіла дівчина.

— Тобі мало бібліотеки? — запитав Раян.

— Там немає книги, про... — дівчина закрила книгу і почала читати її назву — "Тактику війни", як бачиш, вона — в твоїй кімнаті. — Емір, вказала на книгу і підвелась з ліжка.

— Ближче до діла. Що тобі потрібно? — запитав принц.

— Прийшла обговорити, наші минулі домовленості. Амара, все мені розповіла. Мірея, у тебе в заручниках, королівство Кнехт — знаходиться під твоєю опікою, кордони між нашими державами — впали. Ти стримав своє слово і активно налагоджуєш мир. — дівчина затихла, намагаючись підібрати слова — Дякую тобі. За все дякую! Чесно, я й не думала, що ти настільки сильний, чесний і вправний маг... Що ж, ти непогано впорався з усім, і як виявилось, моя допомога тобі і не була потрібна. Мене, тут більше нічого не тримає. Так що думаю, настав час нам попрощатись.

— І куди ж ти підеш? — запитав Раян, не дивлячись їй в очі.

— Буду мандрувати, обійду кожен куточок наших королівств, і можливо, знайду місце де мені захочеться залишитись.

— А тут, тобі не подобається? 

— Маєш на увазі своє ліжко чи королівство? — зі смішком запитала Емір.

Раян не втримався і усміхнувся.

— Ти вправі робити все, що захочеш. — тихо відповів їй принц, після чого розвернувся і підійшов до свого столу, на якому лежала зброя.

Хлопець витягнув кинджал і промовив:

— Я, Раян Рейс звільняю тебе — Емір Трейн, від кровної клятви. — сказав він і різьким рухом, зробив поріз на своєму зап'ясті. — Тепер, ти вільна.

— Дякую. — відповіла йому Емір — Що ж, я піду.

Вона підійшла до дверей і взялась за ручку, після чого, помітила на своїй руці каблучку Раяна.

— О, зовсім забула! — дівчина повернулась і побачила знітений вигляд принца.

— Що ще? — втомлено запитав він.

— Твоя каблучка! — сказала Емір і продемонструвала йому свою руку.

Дівчина, знову спробувала її зняти, але в неї — не вийшло. Вона підійшла ближче до Раяна, і простягнула йому руку.

Принц розгублено на неї поглянув, після чого відвів погляд.

— Хай буде у тебе. — трохи невпевнено сказав він.

— Навіщо? Вона мені не потрібна, а тобі, колись згодиться. — сказала Емір.

Раян, важко зітхнув. Він не хотів їй щось пояснювати, тому сухо відповів:

— Не згодиться. — і відійшов до свого столу, беручи з нього якісь папери.

Емір — обурило і розізлило, його відношення.

— Ти знову з мене знущаєшся! — вигукнула вона.

— Ні. — коротко відповів принц.

— Тоді, як це розуміти? — запитала його дівчина, і з обуренням склала руки на грудях.

— Не зможу я її зняти! Зрозуміло!? — не витримавши, голосно сказав Раян.

— Чому? Я не хочу носити її все життя. — дівчина насупила брови.

— Ну тоді, нам доведеться одружитись і консумувати шлюб. От тоді, в тебе точно вийде її зняти! — сказав Раян, нависаючи над Емір.

Дівчина, розгублено поглянула на принца, а потім розізлилась:

— І знаючи, про все це... Ти її на мене одягнув!?

— Ні! Так неповинно було статись! Звідки ж мені було знати, що ти моя доля! — так само зло відповів їй Раян, і лише потім зрозумів, що сказав.

— Доля? — невпевнено перепитала Емір, розгубивши весь свій запал.

— Все! З мене досить! Ти хотіла свободи? Тоді йди і залиш мене в спокої. Я зараз не в тому стані, щоб з тобою сперечатися. — принц відвернувся і вказав їй на двері.

Емір, різко розвернулась і вийшла з його покоїв.

Моя доля... Моя доля... Повторювалося в її думках, поки вона швидко спускалась східцями.

Дівчина зупинилась — щоб віддихатись, і повернула голову до вікна, в яке яскраво світив місяць.

Підкорюючись незрозумілим почуттям, Емір піднесла свою руку до вікна, намагаючись піймати каблучкою місячний відблиск.

Щось, в її розумі ніби клацнуло. Дівчина розвернулась і побігла назад.

З кожним кроком, вона йшла все повільніше. 

І навіщо я взагалі повертаюсь? Що я йому скажу? Подумала Емір і вже хотіла зупинитись, але почула, як з покоїв Раяна пролунали звуки — схожі на бійку.

Не роздумуючи, вона швидко забігла в його кімнату і почала шукати нападника, але нікого, крім Раяна, там не було.

Всі меблі — були безжально розтрощені, а принц сидів на підлозі, упираючись руками в свої коліна.

Як тільки двері відчинились, Раян підвів свій погляд на Емір і спокійно запитав:

— Прийшла мене добити?

Дівчина, підійшла ближче, і присіла біля Раяна.

— Долю... Просто так, не відпускають. — тихо відповіла дівчина.

Раян сумно усміхнувся.

— А навіщо її тримати, якщо вона цього не хоче? — запитав хлопець, повертаючи голову до Емір.

— Можливо і хоче... — дівчина зглитнула під пильним поглядом хлопця — просто, трохи пізно, це зрозуміла... — відповіла вона.

— Не втечеш, якщо я тебе поцілую? — серйозно запитав Раян.

— Нуууу, якщо стукнеш мене об підлогу — то звісно ж втечу. — так само серйозно відповіла дівчина, чим насмішила Раяна і зіпсувала мить.

— Схоже, мені ще довго доведеться за це вибачатись. 

— Можеш уже починати! — усміхнулась йому Емір.