Розділ 33

— Вона, змогла б зцілити такі рани, якби це був я. — сказав Раян, низько склонивши голову, від чого — його волосся, що добряче відросло за цей час, закрило обличчя.

— Так, але нікого, схожого на неї, нажаль, немає. — Луіза затихла на хвилину, збираючись з думками, і готуючись нанести брату болючий удар — Раяне, можливо уже досить? — з її очей, потекли сльози — Шість місяців минуло. Ти виснажив весь свій резерв, так і в горіти недовго. Ми вже все спробували... Ми нічим не зможемо їй допомогти. Потрібно вивести Емір зі стазису, і влаштувати достойні поминки.

Раян, взявся руками за голову і декілька хвилин, просто мовчав, обмірковуючи слова сестри.

— Можливо, ти маєш рацію. — тихо відповів він.

— Я розумію, що для тебе — це важко, але ти повинен її відпустити. — сказала дівчина.

— Гаразд. — він кивнув погоджуючись.

— Тоді, я піду повідомлю про це батькам, щоб розпочали приготування до поховального обряду. — принцеса підвелась.

Як тільки Луіза покинула кімнату, Раян ще нижче опустив голову і закрив обличчя руками.

Йому було важко змиритись з тим, що дівчина, в ніжно рожевій сукні і... з клинком у грудях, більше не робила йому нерви, не сперечалась, не закочувала очі і... не дихала.

Принц, почав згадувати той день — коли все це сталося.

Як тільки-но Ентоні, звільнив його від кайданок — він одразу ж почав вводити Емір у стазис.

Принц відчував, що на той момент, вона ще була жива, і сподівався, що цілителям вдасться її врятувати, але вони були безсилі.

Кинджал — був не такий простий, як здавалося на перший погляд, як тільки він потрапляв у тіло противника — то в ньому розкривались ще чотири додаткових леза, і вони повністю порвали серце дівчини через, що його було неможливо зцілити.

Та ще й богиня, чомусь не відповідала на його молитви.

Луіза була права — він уже ледве міг тримати стазис, і це було питанням часу, тому з важкістю на серці, хлопець все ж вирішив здатись.

Раян зібрався з думками і зняв купол стазизу, потім міцно схопився за руків'я і різким рухом, витягнув кинджал з грудей дівчини. Він почув, як Емір зробила слабкий і свистячий видих, і побачив, як з ран на її грудях, потекла кров. Його руки затремтіли, і закривавлений кинджал упав на підлогу.

Принц хотів відвернути погляд, аби не дивитись на те, як життя покидає тіло дівчини, але чомусь, він не зміг його відвести.

Раптом, на її грудях, з'явилось яскраве світло і в одну мить, воно повністю огорнуло тіло дівчини, переливаючись різноманітними кольорами.

Як тільки-но світло зникло — Емір натужно вдихнула і рвучко підвелась. Її очі, злякано розширились і вона почала обмацувати свої груди, на яких не залишилось а ні сліду. Дівчина, зі здивуванням на обличчі, засунула руку собі за пазуху і дістала звідти амулет, який одразу ж почорнів і розсипався на попіл в її руках.

— У тебе цікаве почуття гумору, богине! — сказала Емір, підвівши свій погляд вгору — Але... Дякую!

Дівчина, гучно засміялась і тільки потім зрозуміла, що вона не сама в цій кімнаті.

— Раяне? — Емір, здивовано поглянула на хлопця, який зараз був майже їй не знайомий.

Його волосся, значно відросло, а на обличчі була щетина. Принц, значно схуд, і вся його статура — ніби осунулась.

— Що з тобою сталося? — схвильовано запитала Емір, помітивши його розгублений погляд.

Раян, полегшено видихнув, і закрив обличчя руками, після чого тихо засміявся.

— Отже, щоб тебе врятувати — мені просто потрібно було дати тобі померти. — сказав він.

Емір підняла одну брову, намагаючись зрозуміти, що саме він мав на увазі.

Двері неочікувано відчинилися, і в кімнату, повільно увійшла принцеса.

— Я повідомила матері про церемонію поховання... — не підіймаючи погляд, сказала Луіза.

— Хтось помер? — схвильовано запитала її Емір.

Принцеса рвучко підвела свій погляд і широко відкрила рота від здивування.

— Взагалі-то... ти... — бовкнула вона, після чого прикрила свій рот рукою і побігла до дівчини.

Емір, ніколи не думала, що в принцесі стільки сили.

— Ти мене задушиш! — прошипіла їй Кнехт, адже в неї вже закінчувалось повітря.

— Ох вибач! — вигукнула принцеса і відпустила дівчину.

— А тепер поясніть мені, що тут сталося? — запитала Емір, переводячи погляд з Раяна на Луізу.

Принцеса хотіла відкрити рот, щоб почати розповідь, але в кімнату, з грізним виразом обличчя, увірвалась Амара.

Емір їй радісно усміхнулась, а потім помітила округлений живіт подруги.

— Можеш, уже не пояснювати. — сказала вона принцесі.

Амара, різко зупинилась — коли помітила Емір. Наплювавши на свій стан, дівчина кинулась обіймати подругу. Вона почала голосно плакати, але все ж посміхалась крізь сльози.

— А на тебе, я дуже зла! — вказала Амара на Раяна — Як ти міг? Як у тебе, взагалі вистачило духу...

— Амаро! Це я його вмовила! — перебила її принцеса.

Раян, не став слухати докорів подруги — тому мовчки розвернувся і покинув кімнату.

— На що вмовила? — запитала Емір, Луізу.

— Зняти з тебе стазис. — принцеса зігнула голову, як дитина, що провинилась.

— Я так розумію, він тримав його десь півроку? — Кнехт вказала на живіт Амари.

— Так. — знітилась Луіза.

Емір присвистнула.

Сильний, падлюка! Подумала вона.

— Хто ж знав, що це виявиться непотрібним. — сказала Кнехт дівчатам — Амаро, пам'ятаєш той амулет, що дала мені богиня? — запитала вона подругу, дівчина кивнула — Він мене зцілив.

— Самий корисний подарунок! — сказала Амара, витираючи сльози.

— Не плач! Тобі це не корисно! — заспокоювала її Емір.

— Ти мене вибачиш? — невпевнено запитала принцеса.

— За що? — зі здивуванням у голосі, запитала її Кнехт.

— Я кинула в тебе кинджал, а потім ще й Раяна вмовила вивести тебе зі стазису. 

Емір засміялась.

— Луізо, це я кинула кинджал. Ти ж повинна була це зрозуміти! А з приводу Раяна... Ти молодець, тримати стазис, ще й так довго... Це могло б, негативно повпливати на його магію.