Розділ 32

— Шукай, Ентоні! Шукай! — знервовано кричала Амара на артефактора.

— Слід — нестабільний, адже його перенесли порталом! Я не можу відчути! — ледь не криком, відповів їй Ентоні.

— Я взяв з собою ще й пастку! На всякий випадок! — вигукнув Сайден, як тільки-но зайшов до кімнати Раяна, і одразу ж, скинув з себе на підлогу, арсенал зброї.

— Чорт! Не виходить! Він може бути де завгодно! — Ентоні, кинув свій артефакт на ліжко, і понуро опустив голову — Та дівчина, нічого не знає, їй наказали, лише підлити зілля. Як нам зрозуміти, в який бік рухатись?

— Я думаю, що їх будуть тримати в замку! Це ж логічно! Перенесемось у сам замок, і якщо нас помітять — будемо пробивати собі шлях! Можливо, тоді тобі буде простіше віднайти його місцезнаходження? — запропонувала Амара.

Хлопці, з прищуром поглянули на неї — натякаючи на абсурдність цієї ідеї, але іншого плану у них не було, і потрібно було швидко щось вирішувати, тому після недовгої дискусії, вони колективно вирішили — діяти за планом дівчини.

— Ти залишишся тут! — сказав Сайден до своєї новеспеченої дружини.

— Ще чого! Ні в якому разі! — обурилась дівчина.

— Ми можемо загинути! — намагався напоумити її хлопець.

— А ти думаєш, я буду менше нервувати, якщо ти підеш без мене!? — не погоджувалась дівчина.

— Заспокойтесь! — скрикнув Ентоні — Сайдене, ми вирішили діяти, саме за планом Амари, і щоб ти знову не починав — ми без неї не впораємось. Краще, діставай портал.

Сайден скрипнув зубами, але кивнув — погоджуючись, і зробив те, що попросив Ентоні.

Команда, швидко перевірила свою зброю і дочекавшись позитивного кивка артефактора, взялась за руки, готуючись до переносу.

***

Як не дивно, після того, як Емір вселилась до тіла Амари, вона прийшла до тями і навіть змогла ясно мислити, але була лише одна біда — дівчина і надалі підкорювалась наказам Міреї, і нічого не могла з цим зробити.

Як же близько, я була до свободи... Навіщо, вона наказала мені зупинитись! Ще б трохи глибше — і все це б вмить закінчилось! Я б порушила кровну клятву, яку давала Раяну і померла б... Мірея ж точно не могла знати про неї? Чи вона знає? В тілі Луізи — клятва не подіє, і коли Раян помре — Мірея буде керувати мною і здійснить всі свої плани...  Дідько! Що ж робити? Богине... Якщо ти чуєш мене — допоможи! Помолилась дівчина, спостерігаючи за тим, як тіло Луізи, заносить клинок і робить кидок, прямо у Раяна. Емір, навіть закрила очі, щоб цього не бачити.

Раптом, час ніби зупинився, і дівчина побачила, як все навколо завмерло, після чого, вона почула голос в своїй голові:

Емір, я не можу напряму втрутитись в хід подій, і не зможу зупинити кинджал! Але я допомогла твоїм друзям, перенестись максимально близько, до вашого місцезнаходження. Хоча, вони навряд-чи встигнуть... Сказала богиня.

Я теж не зможу його зупинити. Навіть, якщо ти допоможеш мені вийти з тіла Луізи — контроль нашийника, одразу ж повернеться, і мені всерівно доведеться убити Раяна і померти самій. Це звісно такий собі варіант, але так, я хоча б не дістанусь Міреї... Тихо відповіла їй дівчина.

Згодна. Але, я можу — дати тобі, декілька секунд, звільнивши від дії нашийника. Запропонувала Деміург.

Це всерівно нічого не вирішує! Навіть, якщо я спопелю кинджал своєю магією — нею ж, я приб'ю Раяна. Навряд-чи Амара і хлопці, встигнуть мене зупинити, але... — Емір на секунду затихла, обдумуючи всю ситуацію  — ... але, я зможу зупинити себе, і цього часу, буде більше чим достатньо! Твердо відповіла їй дівчина.

Ти точно готова, принести себе в жертву? Запитала її Деміург.

Так! Подумки вигукнула Кнехт.

Тоді готуйся! — наказала богиня — Зараз! 

Емір, миттю покинула тіло Луізи. Дівчина, максимально прискорила свої рухи — за допомогою магії і стала перед Раяном.

Час, знову пішов своїм порядком і Емір, одразу ж відчула різький біль. Перед собою, вона бачила лише злякані очі Луізи. Дівчина перевела свій погляд на здивовану "матір", і побачила, як у кімнату увірвалась Амара — і з усієї сили, стусанула Мірею об підлогу, а Сайден і Ентоні швидко накрили її пасткою.

На Раяна, вона вирішила не дивитись, лише перевела погляд на свої груди, з яких стирчав кинджал, а потім поглянула на злякану Луізу і тихо прошепотіла:

— Ти не винна, це мій власний вибір.

Емір, впала на коліна. Звуки, в її голові — повільно затихали. Біль ставав ще інтенсивнішим, і їй хотілось, аби це швидше минуло. Він, неначе почув її прохання і затих в одну мить.

Останнє, що вона побачила — був нечіткий силует Раяна.

Від автора:

Що ж, мої любі читачі. Ми з вами, майже дійшли до завершення цієї історії! 😌 З вас лайк, коментар і підписка ☺️