Розділ 29

Мірея — була зла. Навіть не так, жінка — просто не тямила себе від злості.

Підле, невдячне дівчисько! Та, я тебе з болота витягла! Думала вона про Емір, міряючи кроками свій кабінет.

І на що я сподівалась, чекаючи і шукаючи її майже рік? Що вона, десь тихо собі переховується, а потім їй набридне і вона все ж повернеться і буде мені коритись? Дідько! Їй вдалося знайти Ектора і впоратись з ним. Навіть, принца змогла собі підкорити! Ні, потрібно щось швидко вирішувати, адже вона, уже на декілька кроків попереду!

— Говори! Що тобі ще відомо!? — наказала Мірея дівчині, яку нещодавно врятувала Емір.

— Клянусь! Я більше нічого не знаю, Ваша Світлосте! — дівчина лякливо ледь не лягла на землю, з тієї позиції на колінах, в якій сиділа.

— Деталі, мене цікавлять деталі! — грізно продовжувала голова Кнехт, нависаючи над бідолашною.

— Моя пані, я вже все розповіла, що чула і бачила. Лише... Той хлопець, як я зрозуміла — принц, він чомусь гнівався на Емір, коли підійшов до нашої групи. Вона його попросила: не з'ясовувати стосунки на тому місці де ми були і все. Тепер, точно все.

Мірея нагострила вуха і одразу ж схопилась за зачіпку.

— Що він ще говорив? — нетерпляче запитала вона.

— Роздавав всім накази, кому і що робити. — впевнено відповіла дівчина.

— Емір, брала в цьому якусь участь? — з ще більшою цікавістю запитала голова Кнехт, чекаючи підтвердження на свою здогадку.

— Ні, вона покірно стояла і мовчала. — сказала дівчина і видихнула, розуміючи, що розповідає те, що потрібно пані.

— Можеш бути вільна! Поки-що. — більш лагідним тоном, сказала Мірея дівчині. Бідолашна, низько вклонила голову і з тремором в руках, відкрила двері і покинула кабінет правительки.

Отже, все навпаки — це Емір в його владі, або ж — можливо, він до неї небайдужий, раз так завзято рятував її від мене. Потрібно бути з ним обережнішою.

Мірея, поринула у свої думки, намагаючись вигадати подальший план дій.

— Согаре! — вигукнула вона.

Чоловік, одразу ж з'явився на її поклик.

— Слухаю Вас! — він покірно схилив голову.

— Нам потрібно вигадати, як викрасти декількох чоловік, з сусіднього королівства, але так, щоб ніхто, нічого не помітив. Є якісь ідеї? — запитала жінка.

— Думаю, в мене є дещо підходяще, але мені потрібно трохи часу, щоб його вдосконалити! — чоловік вишкірив зуби, зло усміхаючись.

***

— Амаро! Ти прекрасна! — сказала Емір, дивлячись на свою подругу у весільній сукні.

Дівчина подякувала і з радісним виглядом обличчя, оглянула себе в дзеркалі в повний зріст.

— Воно і справді чудове, але ціна... — Амара зітхнула.

— Та плювати на ціну! — безсоромно вилаялась принцеса, оглядаючи дівчину у сукні — Я ж тобі сьогодні вже говорила, всі весільні сукні, для тебе — абсолютно безкоштовні, адже власниця цього салону — моя подруга! 

Принцеса Луіза, немов маленька дівчинка, з захопленням дивилась на Амару в білій сукні, і згадувала всі свої дитячі мрії про заміжжя.

— В цій сукні — ти неймовірно красива! — зробила вона їй комплімент — Тобі подобається?

— Так, вона — просто мрія! — радісно вигукнула Амара.

— Маріанно! Ми її беремо! — сказала принцеса дівчині, яка якраз принесла їм усім чай.

— Чудовий вибір! Вам, дуже пасує ця сукня! — сказала Маріанна, Амарі. Від чого дівчина ще більше зашарілась.

Після чаювання, і подяки подрузі принцеси, дівчата покинули салон суконь Маріанни і вирішили прогулятись містом.

Перехожі, хто з цікавістю, хто з жахом на обличчі, розглядали Емір і активно перешіптувались за її спиною.

Амара і Луіза, з прищуром дивились на таких людей і ті відскакували в бік, даючи дівчатам пройти. Їм було неприємно, що люди — ось так, висловлювались в адрес їх подруги, але Емір, здавалося, взагалі було байдуже на цих людей. Вона з цікавістю оглядала всі крамниці і лавки, і зовсім не зважала на розмови люду.

Коли дівчата, повернулись до палацу, в обідній залі їх зустріла королева, з завжди невдоволеним виразом обличчя, адже вона щей досі була зла, через всю цю ситуацію з Емір.

Даяна хотіла, бачити біля свого сина, порядну, граційну, милу і добру дівчину, а не ворожого темного мага.

Королева розуміла, що все це — було потрібно для справи. Добре, що хоч її чоловік, Сеймур — розповів їй про розмову з сином і про те, що Раян, налаштований на врегулювання конфлікту між обома державами, і тепер, вона хоч не думала, що ця дівка опоїла його чимось протизаконним. Але все ж, Даяна ніяк не могла себе перебороти, щоб хоча б просто тримати нейтралітет біля цієї особи. Щей ці чутки, що розповсюдились на все королівство, підливали оливи у вогнище. Всі її подруги, і навіть фрейліни, кожнісінького дня, підіймали і з радісними обличчями смакували цю тему. Королева, уже не могла цього витримувати і часто жалілась чоловіку, але той нічим не міг її заспокоїти і все говорив: "Потерпи трішки, кохана, я згоден з рішенням сина і теж хочу, нарешті вирішити цю проблему з сусіднім королівством. Якщо, одруження з Емір Трейн — це єдиний вихід, і Раян з ним згоден, то нам залишається лише чекати, допоки все не втрясеться."

Те, що Луіза, так спокійно і вільно спілкувалась з Кнехт, не вважаючи її якоюсь іншою — дивувало жінку, і слідуючи прикладу своєї доньки, вона теж намагалась проникнутись до Емір симпатією, адже та, як виявилось — була відданою людиною, і навіть пішла проти волі своєї матері, аби теж досягти миру для обох держав.

Королева, все намагалась і намагалась, але в неї ніяк це не виходило, допоки, одного разу, вона не помітила, як її син дивився на цю дівчину.

Даяна, одразу ж розпізнала цей погляд — погляд, який не можна було зіграти. Так, на неї, колись давно, дивився Сеймур. Спочатку, королева подумала, що їй це здалось, але вона побачила його знову, коли дівчина займалась в залі для тренувань, а Раян за цим споглядав.

Врешті, материнське серце вирішило не перешкоджати сину і дозволити йому бути щасливим, але залишалось лише одне питання, чи взаємні його почуття?