Розділ 28

— Як справи у Емір? — несміло запитала Луіза у свого брата, що зайшов до її кімнати, адже чула від служниці, в якому стані прибула дівчина.

— Одна із дівчат, яких ви врятували, ділиться з нею магією. — коротко відповів принц.

— Це ж як потрібно було довести бідну дівчину, що вона ледь не вигоріла! Такими темпами, ти її відлякаєш, і вона не захоче з тобою ніяких відносин! — принцеса обурливо склала руки на грудях.

Принц, втомлено потер переносицю.

— Навіщо, ти пішла на цю аферу?

— Раяне, я лише хотіла трохи свободи. — знітилась дівчина.

— Ти ж розумієш, як ризикувала? — запитав він, принцеса понуро кивнула — Я думав, що вона тебе викрала. — Раян важко зітхнув.

— Емір, такого б не зробила! Вона хороша! — заперечила принцеса.

— Знаю, але вона обдурила мене і поставила тебе під загрозу.

— Я добровільно пішла з ними. Коли ми врятували Лінду і двох інших дівчат, з підвалу герцога Лейнора. Емір відправила мене назад до замку. Я їй пригрозила, що одразу ж все розповім тобі, і вона навіть не заперечила... Я не хотіла втрачати нагоди — пошукати пригод, і вирішила тихенько піти за ними, звісно ж мене одразу викрили і після довгих вмовлянь — погодились взяти з собою. Емір, про всяк випадок, дала мені портативний портал, який поцупила у Ентоні, і попросила Амару, в разі загрози, швидко перенестись зі мною у безпечне місце. — Луіза, на підтвердження, дістала вищевказаний артефакт і віддала його Раяну — Доречі, герцог Лейнор і досі зв'язаний у своєму підвалі, і охорона Ектора замкнена бар'єром у його володіннях. Думаю, тобі потрібно буде розібратись з цим, і випитати Ектора про всіх "покупців" на території Дінемору.

— Пізніше з цим розберусь, нехай поки посидить і подумає про свою поведінку. — відповів принц.

— Ти не злишся на мене? —запитала принцеса затамувавши подих.

— Так. Трохи. Ще одна така витівка, і я відправлю тебе в монастир! — пригрозив Раян — Батьки не знають про те, що ти участвувала в цій пригоді. Так, що ти моя боржниця. Зрозуміла?

— Дякую! Дякую! Дякую! Ти ж знаєш, що я тебе люблю? — від радості Луіза обійняла брата і ледь не задушила.

Після декількох хвилин мовчання, принцеса зрозуміла, що Раян хоче їй щось розповісти, але ненаважується. За всі свої вісімнадцять років, вона знала його, як облупленого.

— Кажи вже, що хотів, а то скоро, своїм поглядом, просвердлиш дірку в моїй стіні.

Принц понуро опустив голову і поглянув на свою каблучку з гербом їх королівської родини.

— Каблучка, що у Емір. Вона... — Раян затих.

— Що з нею? Вона її загубила? — зацікавлено запитала Луіза, і почала згадувати, коли востаннє бачила її на пальці у дівчини.

— Ні, навпаки. Вона, не може її зняти. — тихо відповів він.

— Оооууу. — шоковано і зовсім не за етикетом протягнула принцеса.

— Якщо комусь розповіси, я тебе... 

— Знаю, знаю! Відправиш в монастир! — засміялась принцеса — Але я рада, шо тобі вдалось знайти свою долю! 

— Не знаю я, доля це чи гра богині. — принц знову прийнявся розглядати стіну навпроти — Я хотів її відпустити. Мені вже чесно, набридло те, як вона себе поводить, але коли Емір, ненароком випустила всю свою магію, одразу ж з'явилась Мірея, і я не зміг її залишити, адже розумів, що голова Кнехт, не пробачить їй втечу.

— Або ж, ти не хотів, щоб вона пішла до неї, адже тоді, в тебе не було б шансу, виправити свої помилки і примиритись з Емір. — сказала принцеса.

Раян зло на неї зиркнув.

— Я твоя совість брате так, що не потрібно на мене так дивитись. — дівчина пропустила смішок — Гра богині це чи ні — неважливо, якщо Емір дійсно тобі не байдужа, ти це і сам зрозумієш. Але моя тобі порада — розбирись з цим швидше, адже Емір, до тебе нічого такого не відчуває, або ж добре прикидається.

***

— Я не буду тобі дякувати за порятунок. — сказала Емір і повернула голову в бік вікна — Як тільки-но зможу нормально ходити, одразу ж покину твоє королівство.

— І куди ж ти підеш, дозволь поцікавитись? — запитав Раян і усміхнувся.

— Це вже не твоє діло, але не переживай, не до Міреї. — єхидно відповіла дівчина і простягнула йому руку — І зніми з мене свою каблучку, а то я не можу і це мене бісить.

Принц присів на край її ліжка.

— Вибач, що обізвав тебе.— тихо сказав Раян.

Дівчина з підозрою поглянула принца.

— Хто ти, і що зробив з Раяном, якого я знаю? — запитала його Емір.

— Ти вивела мене з себе, і я трохи погарячкував. — хлопець відвів погляд — Давай почнемо з початку? — запитав він, не дивлячись на Емір.

Дівчина склала руки на грудях.

— Не знаю Раяне. Ти ж бачиш, що у нас не виходить мирно співіснувати. Можливо, буде краще, якщо я піду.

Скули принца стиснулись від її слів.

— Я тебе не відпущу. Тобі немає куди піти, і Мірея чатуватиме тебе на кожному кроці. — заперечив Раян.

— Не потрібно мене жаліти, я сама взмозі дати собі раду. — обурилась дівчина.

— Я бачив. — натякнув він на ту місцевість, яку вона випалила вщент.

— Ти знову, починаєш мене злити! — процідила крізь зуби Емір.

— Мені подобається тебе злити! — принц усміхнувся.

Емір здивовано на нього поглянула, адже вперше за весь цей час, побачила, як він посміхається, і щось в середині, ніби змусило її відповісти:

— Гаразд. Я залишусь. —дівчина важко зітхнула — Але якщо продовжиш мене злити, я за себе не відповідаю.

— Домовились. — принц простягнув їй руку і дівчина потисла її у відповідь.

Від автора:

Чекаю на твоє ♥️ і підписку!