Розділ 25

— Уже шкодуєш, що пішла разом з нами? — запитала Емір принцесу.

Вищезгадана, лише негативно покивала головою і продовжила обережно ступати трохи підмерзлою трясовиною, слід у слід за Кнехт.

Луіза — була допитливою, ще з самого дитинства, і завжди мріяла про цікаві пригоди, але їй, за статусом, залишалось лише мріяти про якісь несподівані повороти долі. Єдине, що вона могла собі дозволити — це нічні вилазки на тренування, коли всі слуги і її компаньйонка, міцно спали. Їй, як принцесі, було дозволено, лише опанування магії і деяких бойових заклинань, для самозахисту — і то, завдяки Раяну. Хоча, батьки вважали це недоречним, адже її охороняли, як найцінніший скарб.

Спочатку, принцеса себе картала за необачність, і жалкувала про те, що одразу не пішла до Раяна, щоб розповісти про втечу Кнехт, але зараз, ступаючи слідом за нею, дівчина розуміла, що це єдиний раз в житті, коли вона може здійснити свої мрії. Хоч Луіза і не довіряла цій особі, але те, що вона здружилась з Амарою — її підкупило. Принцеса, особисто знала цю дівчину не один рік, і неодноразово чула від Раяна про, те — яка вона кмітлива і віддана, тому все ж, вирішила довіритись Кнехт, якщо навіть Амара їй вірить. 

Ще, її підкупило те, що зараз, слідом за нею, йшла врятована дівчина, яку в своєму підвалі, тримав герцог Лейнор. Інші, двоє дівчат, яких він теж придбав у Ектора — для своїх мерзенних утіх, були Кнехт і перетнувши разом з ними кордон — пішли у напрямку свого королівства.

Лінда — дівчина, яка вказувала шлях, була новенькою, серед полонянок, її купили зовсім нещодавно. Щоб віддячити дівчатам за свій порятунок, вона погодилась показати їм те місце де її тримав Ектор.

Дівчина, виросла і жила у селищі, неподалік кордону, там її і піймали. Вона неодноразово картала себе за той день, коли вирішила самостійно піти в ліс, щоб назбирати трав і грибів, але того, що було зроблено — уже не виправити.

Зараз, Лінда несвідомо торкалась своєї шиї, на якій залишився слід після нашийника, що одягнув на неї Ектор. Чому вона змогла запам'ятати дорогу — Лінда не знала, але дівчата, що її визволили, підозрювали, що це могло статися через несправність нашийника, адже щоб його зняти їм не знадобився перстень герцога Лейнора. Благо, після того, як з неї зняли цю річ, вона хоч мало що пам'ятала, але дівчина здогадувалась, що те що з нею відбувалось — не було хорошим.

— Можливо, нам варто трохи вийти з лісу? Там попереду непролазні хащі. — зітхнула Луіза.

— Що, у принцески ніжки заболіли? — підколола її Емір.

— Ні. Просто, я боюсь впасти, і потонути в цій холодній, стоячій воді, і ще ми там точно не пройдемо!

— Якщо, ми вийдемо на відкриту місцевість, нас можуть помітити. Думаєш, у Ектора немає тут охорони? — запитала очевидне Емір.

Принцеса ще раз важко зітхнула і сказала:

— Раян, мене уб'є.

— Можливо, але тільки після того, як прикінчить мене. Так що не задирай носа. — засміялась Кнехт.

— І після мене. — підняла руку Амара — Досі, не розумію, чому ви з нами пішли, це ж небезпечно. — зітхнула дівчина, розуміючи в яку халепу вони всі втрапили.

— Ми ж домовились, що будемо на ти. — виправила її принцеса — Ех Амаро, просиділа б ти все життя в чотирьох стінах замку, то вчинила б так само як і я. І взагалі, мені неприємний той факт, що в нашому королівстві таке коїться! — вона озирнулась на Лінду.

— Я взагалі не розумію, чому ви обидві за мною поперлись? Ти б краще до весілля готувалась. — звернулась Емір, до Амари — А ти... — вона поглянула на принцесу — Вишивала б собі хрестиком і горя не знала.

Луіза обурено поглянула на Емір, але все ж, продовжила обережно ступати за нею.

— Ще чого! А якщо ти зібралась втекти? — дівчина недовірливо поглянула на Кнехт, на що та продемонструвала їй свою каблучку на пальці.

Принцеса вдарила себе по лобі.

— Раян же тебе може відслідкувати! Якщо ви... — принцеса запнулась — Кхм... Близькі.

Емір скривилась від її слів.

— А... ну тоді не відслідкує. — Луіза затихла на мить —Отже, я була права, коли говорила матері, що все це — фікція! — з радісною усмішкою вигукнула принцеса.

— Угу. — невпевнено пробурмотіла Емір, розуміючи що бовкнула зайвого.

— Чому ви так вчинили?

— Луізо, я не можу тобі всього розповісти, але знай, я краще стрибну у це болото і втону в ньому, аніж добровільно вийду за твого брата. — відповіла Емір — Але я справді хочу миру, як і Раян, і якщо мені доведеться носити цю каблучку до кінця свого життя — то я це зроблю, але вибачайте, спадкоємців недочекаєтесь.

— Оу, то він тобі, навіть не подобається? — здивовано запитала Луіза.

— Чому ж, дуже подобається, особливо коли мовчить, або знаходиться десь далеко. — засміялась Емір продовжуючи шлях.

— Жаль. Ти б йому і справді підійшла. Такий же огидний характер, як і у мого брата. Хоча трішки кращий в дечому... — в голос міркувала Луіза.

Кнехт різко зупинилась, від чого принцеса різко впечаталась в неї. Емір, повернула голову і ледь не пробуравила її поглядом. Слова, в цій ситуації — були зайвими, тому принцеса підняла руки, показуючи цим жестом, що не налаштована на бійку. Позаду почулись смішки від Амари.

— Ще один, і я до тебе теж доберусь! — пригрозила їй Емір, від цього дівчина ще більше залилась сміхом.

Кнехт жбурнула в подругу, першим, що трапилось їй під руку і Амара, все ж замовкла.

Далі, вони рухались у повній тиші і кожен думав про своє.

Лінда сподівалась, що просто вкаже шлях і швидко повернеться до дому.

Амара — надіялась, що Сайден зрозуміє благородність її вчинку і не буде сердитись.

Луїза, хотіла вірити, що Раян не буде злитись через втечу і не посадить її під замок. Про матір і батька, вона навіть не думала, адже знала — якщо матиме підтримку брата, то їй все зійде з рук.

Емір же нінащо не надіялась, і не сподівалась, що Раян Рейс їй пробачить, адже вона зрадила його довіру.

Дарма, вона просила їй довіряти. Хоча дівчина не збиралась втягувати в свої справи його сестру, але та грозилась все розповісти Раяну, якщо вони не візьмуть її з собою, хоч Кнехт тоді, просто пожартувала про це.