Розділ 21

— Даю тобі останній шанс! — тримаючи клинок, біля горла шпигунки, сказав Раян.

— Та начхати, убивай! — відповіла йому Ембер, зло натягуючи ланцюги, в які була закута.

Раян відчував в собі не притаманну йому злість, через те що ніяк не міг розговорити ворога.

Він не хотів визнавати те, що більше за все був злий через Емір, яка нещодавно врятувала його життя.

Виконавши завдання, його команда, також доправила на дослідження тіло іншого скорга, що хотів напасти на принца. І це була дійсно унікальна самиця, що розвила в собі здатність непомітно проходити крізь бар'єри. Це змогли дослідити навіть за допомогою її мертвого тіла.

Раяну досі було не пособі від того, що він міг з легкістю загинути і глибоко в душі, принц був вдячний Емір за порятунок, але все щей досі вважав її ворогом.

Хоч він і міг наказувати Кнехт, що їй робити і як бути, але в ту мить  — коли вона його врятувала, Раян все ж зрадів, що не дарма дозволив їй, в разі необхідності, виходити з тіла Амари. Хоча, Емір могла б і не зробити цього, і вже б була вільною.

Так чому ж тоді вона врятувала мені життя? Мабуть, зараз це було єдиним першочерговим питанням, що турбувало його Високість.

І це, відволікло його настільки, що він навіть не помітив, як до камери допиту проникла Емір.

— Що тут робиш!? Я ж наказував тобі не втручатись в допит! — сказав він Кнехт, різко повернувшись в її бік.

— Ха! Войовнича принцеса — тепер собачка на побігеньках! — засміялась Ембер, дивлячись на Емір.

— І тобі привіт Ембер. Як справи? Кайданки не тиснуть? — усміхнулась їй у відповідь Емір.

— Як ти пройшла повз охорону? — спокійним тоном, запитав її принц.

Адже уже зрозумів, що було марно забороняти щось цій особі.

— Ти ж сам, дав мені на це повне право. — Емір підняла свою ліву руку, демонструючи принцу його фамільну каблучку.

Очі шпигунки, після цього її жесту, розширились від подиву. Вона почала переводити погляд з Раяна на Емір.

— Ти, що змогла його приручити? — невпевненим тоном запитала її Ембер, розглядаючи каблучку на руці дівчини.

Після її питання, в голові Емір, одразу ж сформувався план, як розговорити цю дівку.

— Так! Думаєш, це погано? — дівчина наблизилась впритул до Раяна, і поклала свою руку на його плече, демонструючи свою владу над принцем.

Дівчина розвернулась спиною до шпигунки, і приблизилась до обличчя Раяна. Вона хитро підмигнула принцу, натякаючи на те, щоб він їй підіграв.

Раян ледь помітно кивнув — погоджуючись, і ніжно поцілував її в щоку.

— Взагалі то, Мірея цього не планувала... — розгублено відповіла їй Ембер, помічаючи поступливість принца.

— О, так вона посвятила тебе в НАШІ плани!? — з награним здивуванням запитала Емір, акцентуючи увагу Ембер на слові наші.

— Так! Але... Я не розумію, чому тоді Мірея оголосила тебе в розшук і навіть нагороду назначила, якщо ти робиш все, як вона хотіла? — збентеження на обличчі шпигунки все більше ставало помітним.

— Нагороду? Яку? — з тоном, ніби вона вперше чує про розшук, подовжувала свій спектакль Емір.

— Той, хто приведе тебе живцем Міреї  - стане її наступником! Вона сама про це оголосила на нараді! — вигукнула Ембер.

— Ох, навіть так! За що ж це матінка, так обізлилась на мене!? Я тут значить, непокладаючи рук приборкую цього — Емір поглянула на Раяна, що доволі спокійно спостерігав за ситуацією — чоловіка, а вона мене уже списати встигла!? — обурилась дівчина.

— Мірея особисто розповіла мені про те, що ти викрала артефакт - над яким вона все життя працювала і втекла від неї. — викладала все Ембер, вже не звертаючи уваги на Раяна.

— Взагалі-то, не вкрала, а позичила. Він був мені потрібен. І я не тікала, а як бачиш, робила все, щоб допомогти їй у здійсненні планів. — заперечила Емір.

— Тоді чому ти зникла і не виходила на зв'язок? Що ти собі дозволяєш!?

— Це ти, що собі дозволяєш!? Як взагалі смієш до мене так звертатися!? — питанням відповіла їй Емір.

— Ти тепер ніхто, і звати тебе - ніяк! Мірея чітко виразилась - ти наш ворог, і я повинна тебе піймати! — шпигунка почала сумніватися в намірах Емір, зіставивши в думках все, що їй було відомо від Міреї.

— Дуже цікаво, як ти це зробиш!?

— Я обов'язково виберусь звідси і тоді тобі ніхто не позаздрить! — пригрозила Ембер.

— Буду з нетерпінням на це чекати. — відповіла їй Емір, ліниво розглядаючи свої нігті. — Ти не змогла впоратись зі мною - навіть коли я не використовувала магію, а тепер уяви, що буде - якщо я її використаю.

— Ну давай! Використай і Мірея сама тебе знайде! Тоді побачимо хто з нас буде правий.

— Так нехай знаходить! Мені то, що? Навіть, якщо вона зла на мене - це нічого. Коли я дороблю всі свої справи і повернусь назад, ми обов'язково помиримось. — нудьгуючим тоном сказала дівчина і додала — Так що плакала твоя мрія про головенство.

Емір спеціально виводила Ембер на конфлікт, щоб та вибовкала побільше інформації.

— Я не вірю, що Мірея прийме тебе назад! І я так просто не здамся! Ти не варта звання голови Кнехт! Це я! Я повинна нею бути! Адже це я тебе знайшла! Я і лише я! Чуєш? Я стільки часу на це витратила! Як би ти від мене не ховалася, я всерівно тебе знайшла! — зло кричала, а не говорила шпигунка.

— Я? Ховалась? Тьфу, я навіть не знала, що ти за мною шпигуєш. Роблю тут собі спокійно свої справи, заводжу нові знайомства...

— Не бреши! — перебила її Ембер — Я довго слідкувала за командою Рейса, але тебе не було видно. Ти - ховалась!

— Раз я, по-твоєму, лише ховалась, то скажи мені, чому тоді у мене на пальці обручка принца Дінемору? — Емір ледь не під ніс підсунула їй свою руку.

Ембер замовчала і відвернула голову.

Емір помітила, що почала втрачати з нею контакт.

— Зрозумій нарешті, я завжди на боці свого народу. І я не хочу, щоб моя матінка, була вороже до мене налаштована, лише через те, що мені захотілося трішки свободи в своїх діях. Але нічого, я знаю, що завдяки цьому... — Кнехт ніжно провела пальцями по обличчю принца — ...вона пробачить всі мої необдумані витівки. Все ж, я це для неї зробила, не дарма ж я скільки часу згаяла?