Розділ 15

— Ось, ось і ось. — Емір водила пальцем, показуючи на мапі, що приніс їй Раян, місця дислокації трьох основних патрульних пунктів Кнехт.

— Перевірю. Якщо збрехала, навіть не розраховуй на довіру з мого боку. — спокійним тоном сказав їй принц.

Дівчина закотила очі. Емір знала, що Раян буде її перевіряти. Та і брехати вона не збиралась, це було їй не на користь.

— Раджу не блукати там самостійно. Бери з собою невелику групу, щоб "прикрити спину". Троє - завжди ховаються біля вказаної мною точки, на відстані до ста метрів і зазвичай, при наближенні ворога, працюють луком зі своїх укриттів. —проінформувала його Кнехт. — Ось чому ніхто з ваших, поки ні разу не знайшов безпечного проходу до нашого поселення. — дівчина мимоволі усміхнулась.

— Я не збираюся на них нападати. Лише здалеку погляну. — пообіцяв принц і покинув камеру дівчини.

Багато хто зі світлих магів життя віддав, щоб дізнатися цю інформацію, але безуспішно. Кордони, між ворогуючими країнами, розташовувались на відстані до десяти кілометрів один від одного. Місцевість між ними, в основному складалась з лісу, непролазних хащів і трясовин, але Кнехт добре зналися на цій місцевості. Вони не давали світлим магам, навіть маленької можливості, пройти крізь цю місцину і щось розвідати. Тим більше, від перехрещень двох видів магії, в цій місцевості утворювалась аномальна зона, в якій часто не працювали артефакти. Якраз туди і пощастило потрапити Амарі з хлопцями.

Емір було шкода, що через це постраждав Сайден, але на щастя, йому пощастило вижити. Декілька днів тому, дівчина повністю вилікувала і відпустила його.

Їй було не зручно, весь цей час знаходиться в тілі хлопця, але вона намагалась менше з ним спілкуватись. Сайден кожного дня завалював її безліччю питань так, як йому було нудно і він не міг мовчати цілий день, але дівчина не піддавалась і вперто з ним не розмовляла. Натомість думала зовсім про інше. Вона ніяк не могла викинути з голови той випадок в аномальній зоні і постійно обдумувала його. Раніше такого ніколи не траплялося, але тоді, вона чомусь не могла вийти з тіла Амари. Емір відчувала себе ніби спостерігачем, і бачила як її подрузі і знайомим (ну вірніше знайомим Амари), завдають шкоди. Вона чула, як Амара її кликала, але нічого не могла вдіяти. Якась невідома сила не дозволяла їй нічого зробити. Вона не збожеволіла, Емір могла заприсягтись навіть власним життям, що чула незнайомий голос в своїй голові.

Але ж кому він належав? Не міг же зі мною артефакт розмовляти! Вона роздумувала про це останні два тижні, у неї на це було достатньо часу.

Але зараз їй не було коли про це думати, адже в камеру знову завітав принц і продовжував розпитувати її про таємниці Кнехт, паралельно розглядаючи артефакт Согара.

— Як Кнехт потрапляють у наше королівство? Де є слабина у стіні? — запитав принц.

— Я проходила ось тут. — вказала на мапі Емір і усміхнулася показавши свої подовжені зуби.

— Через центральну базу? — перепитав Раян, не повіривши у побачене.

— Так. — ствердно кивнула дівчина.

— Але ж там знаходиться найбільша кількість патрульних! Як тобі це вдалося? — він був приголомшений її відповіддю.

— В мене є зв'язки. — з натяком відповіла Емір, єхидно усміхнувшись.

Принц не став далі про це розпитувати. Він одразу зрозумів, що мала на увазі дівчина - серед патрульних є зрадник. 

Натомість, Раян вирішив дізнатися дещо інше. Хлопець покрутив у руках артефакт, акцентуючи на ньому увагу Кнехт.

— Знаєш. Ентоні його оглянув, — він вказав кивком голови на артефакт — але так і не зрозумів з чого його зліпили. Дивина. — він не чекав, що дівчина підтримає цю розмову, але все ж запитав — Так за допомогою цієї речі, ти можеш вселятись в кого завгодно?

— Так, але лише зі згоди цієї людини. Я ж уже говорила про це. — відповіла Емір, примруживши очі, їй явно перестало подобатись те, куди вела ця розмова.

— Отже, цю штуку, створили для того, щоб підібратись до мене та моєї сім'ї. — це було не питання з його боку.

Раян довго міркував над цим і дійшов до такого висновку. На обличчі принца промайнула злість.

— Не потрібно на мене так дивитись. Мені більше не потрібен ні ти, ні твоя сім'я. — буркнула Емір, не відриваючи погляду від Раяна.

— Отже, раніше все-таки був потрібен? — з сарказмом запитав він. Так само уважно оглядаючи дівчину, що розслаблено і без остраху, поводила себе в його присутності.

— Особисто мені - ні. Міреї - думаю, що - так. — знизала плечима Емір.

Між ними утворилась пауза, під час якої Емір спокійно і не зовсім граційно, ласувала їжею, що приніс їй Раян.

Після того, як вона звільнила Сайдена, принц більше не залишав охорону біля її камери. Емір припустила, що це через те, що Раян не хотів розголосу, і тому ніхто крім нього, до неї не заходив.

— Ти ж сказала, що можеш втекти. Чому ж досі тут? Сайден - здоровий, Амарі нічого не загрожує. — почав глузувати принц.

— Ммм....Дай подумати.... — Емір почала перечислювати і загинати пальці — Є де спати, не ображають, сам принц Дінемору їсти носить, іноді розважають розмовами.

— І хто ж тебе тут веселить? — Раян трохи напружився. 

— Так ти ж. Бігаєш до мене кожен день. І кожного разу катуєш свою голівоньку роздумами. Мені так весело спостерігати за тим, як ти себе виснажуєш. — дівчина засміялась і з апетитом відкусила шматок яблука.

На це її висловлювання Раян вирішив не відповідати, його непокоїло інше.

— Ти ж в курсі, що двері твоєї камери не замкнені? І там навіть охорони немє. — не витримав принц.

— Звісно ж знаю. Я володію світлою магією Раяне і твої сигналки за сто метрів відчуваю.  — пробубніла Емір з повним ротом.

Відсутність манер, не красила ні одну дівчину, але цій схоже на це байдуже. Подумав принц, спостерігаючи за Кнехт.

— Так, чому не втекла? — знову запитав він.

— Так, я тобі вже говорила, мені це не потрібно. Кращої схованки ніж ця не знайти. — дівчина обвела руками, що були зв'язані наручниками правди, свою камеру, потім поглянула на принца — Щось мені не подобається твій вираз обличчя. Що надумав?