Розділ 12

— Що? А чому мене раніше про це не попередили? — трохи знервованим тоном запитала Амара у Ентоні.

— Мабуть через те, що вночі ти спиш. — знизав плечима хлопець.

— Ще б сповістив про це, коли я уже була б на завданні. — скрипнула зубами дівчина, поглядаючи на друга.

— Амаро, заспокойся. Раян це придумав, коли вже був відбій. Він вчора допізна сидів, поки я займався артефактом. — хлопець дістав його з кишені, ніби намагаючись переконати Амару в тому, що він не бреше — Просто Раян не хотів вас турбувати серед ночі, тому наказав віддати вам це розпорядження зранку. — відповів Ентоні простягаючи їй аркуш паперу.

— Нас? Хто ще, крім нас з тобою? — дівчина швидким рухом вихопила у друга наказ і почала уважно з ним ознайомлюватись.

— Я думав, що ти зрадієш, коли дізнаєшся про цю місію. — зніяковіло сказав Ентоні, натякаючи на присутність Сайдена, якого він, як і Амару, теж чекав біля казарми.

— Та ні, я рада, просто планувала дещо інше. — обличчя дівчини осяяла усмішка.

Звісно ж вона була рада, що їм з Сайденом, знову випала можливість побути разом, але сьогодні, паралельно зі своїм завданням, вона планувала допомогти Емір в пошуках інформації стосовно Ектора.

— І що ж ти такого напланувала? — перебив їх Сайден, який щойно вийшов з дверей казарми.

— Кхм. Та таке, всяке дівоче. І ні, Ентоні у тебе такого не віднайдеться. — завчасно знаючи, що він обов'язково щось запропонує сказала Амара.

— Привіт друже. — привітався Ентоні з Сайденом — Сьогодні ми в одному човні. — він помахав клаптиком паперу майже перед його носом.

Хлопець обурливо перехопив наказ Раяна і після прочитання, його обличчя осяяла усмішка.

— Це чудова новина! Більше часу проведемо разом. — сказав він поглядаючи на Амару. Від цього погляду, на обличчі дівчини проступив рум'янець.

Сай, хотів би, хоча б обійняти свою дівчину, але правила забороняли робити навіть це, на території гвардії.

— Ага, я теж спочатку зрадів, а потім як згадав... — почав Ентоні і одразу ж замовк.

— Що? — в один голос запитали його друзі.

— Та ні. Нічого. — тихо відповів артефактор.

Амара з Сайденом переглянулись розуміючи, що саме мав на увазі Ентоні.

— Ходімо вже отримувати наш портал. — важко зітхнув хлопець — І доречі, дивись. Тепер у мене є оновлений засіб зв'язку. Персонально з Раяном. — похизувався Ентоні другові — Правда він ще трохи недопрацьований. Поки, ми з Раяном його перевіряємо.

— Клас! Ти молодець! Не дарма ночами не спиш. — по своєму підтримав друга Сай.

— Та годі вже тобі хизуватись. Краще подумаємо, що нам згодиться на місії. — перебила їх дівчина.

***

— Ентоні? А ти точно впевнений, що на порталі були вказані правильні координати? — запитала друга Амара.

Артефактор лише примружив очі у відповідь, даючи їй зрозуміти, що він не вперше тримає портативний портал у руках.

— Та знаю я, знаю, що ти у нас артефактор і все таке, але мені здається, що ми потрапили не в те місце. Ось подивись, судячи з мапи, ми повинні були переміститись до торгового тракту, але вже півгодини блукаємо і ще досі на нього не вийшли. Тобі не здається, що ми все- таки не там де потрібно? — запитала Амара.

Її голос звучав трохи нервово, адже весь цей час, вона не чула від Емір жодного слова. В дівчини взагалі виникло відчуття, що та зникла з її тіла, але доторк артефакту вказував на протележне. 

Де ж ти ж, Емір? ... Можливо він зламався? Подумала Амара, накривши рукою артефакт.

— Ти тільки не панікуй, але скоріше за все, нас викинуло в аномальну зону. — зізнався Ентоні.

— Аномальна зона? Ніколи не чула, що на території нашої країни є щось подібне. Лише... — очі Амари розширились від страху.

— Так. Це саме те, про що ти подумала. — нервово відповів їй артефактор.

— Тобто, ти натякаєш, що ми зараз знаходимось поблизу території Кнехт? — невпевнено перепитав Сайден.

Артефактор кивнув.

— Нам потрібно швидше вибиратись звідси. — вигукнула дівчина.

— З радістю, але в який бік? Компас теж не працює. — зізнався Ентоні.

— Чорт забирай! Чому ж тоді ти так впевнено нас вів? — ледь не кричала дівчина.

— Я не хотів вас лякати, і тому намагався зробити хоч щось. 

Амара була дуже зла і тому, щоб не наговорити зайвого другові, рушила вперед.

— Клянусь! Сайдене, це не моя вина. Я взагалі не розумію чому так сталося, адже все працювало, як належно. І я тричі перевірив правильність координат перед відправленням. — намагався виправдати себе артефактор.

— Я не звинувачую тебе друже. Пробач Амарі. Думаю, що вона теж не вважає тебе винним. Ми обов'язково виберемось. — як і завжди з позитивом, відповів йому Сай.

— Так. Якщо йти у вірному напрямку, то скоро ми вийдемо з цієї зони і знайдемо наш кор... — розмову хлопців перебив гучний звук вибуху.

Неначе за чиєюсь командою, вони різько рвонули до джерела звуку, адже десь там знаходилась Амара.

Липкий страх невідомого, сковував легені Сайдена, не даючи йому вдихнути на повну. Гострі гілки, неприємно кололи тіло, але він не зважав на це, і ні краплі не щадив себе, адже попереду вже було видно просвіт. Ліс закінчився швидше ніж він очікував, відкриваючи перед собою невелику поляну.

Амара була жива. Вона стояла з піднятими руками, і лезом біля шиї, оточена групою з п'яти чоловік, що були одягнені в довгі плащі. Один із них зняв капюшон, помітивши їх наближення.

Сай і Ентоні одразу ж зрозуміли, з ким їм доведеться мати справу.

— О! Дивись, ще улов. — сказав невідомий, киваючи чоловіку, що тримав клинок біля горла Амари.

— В'яжіть їх. Поглянемо, що є цікавого у цих двох. — невідомий, скорчив щось на подобі усмішки — Потім прикінчимо їх, не маю бажання обмацувати трупів.

— Дівчину залиш. — попросив хтось із групи.

Чоловік, що тримав клинок, сплюнув на землю:

— Навіщо тобі це поріддя? 

Сай підійшов ближче підіймаючи руки вгору:

— Ми віддамо вам все, що у нас є. Лише відпустіть. — попросив він, розуміючи, що їм не тягатися з групою дорослих Кнехт.