Розділ 11

Два місяці служби, пролетіли швидко і непомітно.

За цей час, дівчата потоваришували і навіть стали допомагати одна одній. Емір - навчала Амару своїм прийомам. Хоч та і була вправною в бойових мистецтвах, але Кнехт вирішила, що покращувати вміння ніколи не завадить. Амара ж, допомагала Емір в пошуках торговця Ектора. Дівчина витрачала один свій вихідний на допомогу Кнехт, і навіть під час одиночних місій, намагалась вивідати хоч якусь інформацію про нього.

Але, існувало одне "але", що іноді, заважало їх злагодженому життю - стосунки Сайдена і Амари, що розвивались з космічною швидкістю.

Все почалося після їх першої спільної місії. Емір навіть не очікувала, що Сайден все ж знайде в собі сміливість і ось так одразу зізнається Амарі в своїх почуттях.

Для неї, тепер було важко уживатися з думками подруги. Адже весь свій вільний час і кожну хвилину, вона думала лише про Сайдена, тому Кнехт часто блокувала її думки, так як не могла цього довго витримувати. Особливо після їх "близьких" зустрічей.

Амарі теж було не пособі. Вона хотіла жити повним життям - раз доля дала їй цей шанс, але в свою чергу не хотіла бентежити цим Емір, тому вигадала чудовий план. Вона знайшла тихе місце на самій вершині колишньої патрульної вежі і залишала її там, на деякий час, поки зустрічалась зі своїм хлопцем у місті. Амара навіть збирала невеликий перекус для Кнехт, на випадок, якщо їх побачення з Сайденом затягнеться. Було б нерозумно залишати Емір десь у місті, адже небезпека її розкриття була набагато ближче ніж вони думали. За цих два місяці, дівчата уже неодноразово зустрічали людей-Кнехт під прикриттям, і тому вони відкинули варіант з тавернами і закинутими будівлями. Благо хоч Ембер більше за нею не стежила, але все ж Амара постійно була на поготові.

Хоч вершина патрульної вежі, яку вони обрали для тимчасового сховища, не використовувалась як належне - адже будівлю реконструювали під ще одну зброярню, але все ж був ризик, що хтось міг сюди навідатись, тому дівчата вирішили не ризикувати і Емір на такий випадок носила уніформу Амари.

Кнехт подобалась така турбота від магині, але вона й досі не хотіла вірити в те, що вона тепер її подруга, а не просто чергове тіло для прикриття.

Літо - балувало своїм теплом і смачними сезонними плодами. Кнехт з великим апетитом вгризалась в соковиту полуницю і час від часу... плакала. Ні не від смутку, а від дискомфорту, що приносили їй Окулюси.

Вечірній захід сонця був прекрасним і дівчина милувалась красотами природи, що створювали останні промінчики світла, тому вона не одразу помітила, що за нею стежать.

— Що ти тут робиш? — пролунало позаду неї.

Емір ледь не підскочила від несподіванки.

Цей голос. Вона впізнала його одразу. Раян Рейс.

Не дочекавшись відповіді, хлопець підійшов ближче, щоб мати змогу краще розгледіти дівчину, що так безтурботно і комфортно прилаштувалась на краю кам'янистого огородження.

Кнехт розгубилась лише на секунду, а потім швидко почала витирати сльози і приводити себе до ладу.

Чорт! Чорт! Що робити? Лунало хаотичне в її думках.

Тим часом принц наблизився до неї на відстань витягнутої руки.

— Повторюю ще раз. Що ти тут робиш? — з легким роздратуванням, як здалося Емір, запитав він.

—Я... Я... — дівчина не змогла вигадати, що йому відповісти.

В неї, було заготовлено багато варіантів відповідей на такі питання, але на випадок зустрічі з іншими службовцями, а не з Раяном.

Кнехт швидко злізла з кам'яного огородження і стала прямо, повторюючи всі необхідні дії при зустрічі зі старшим за званням.

Раян оглянув дівчину примруживши очі.

— Я тебе раніше не бачив, хто ти і з якого підрозділу? — запитав він, вказуючи на відсутність нагрудного знаку, що носили всі службовці.

Емір спеціально не брала з собою нашивку Амари, адже не знала хто саме їй може трапитись на шляху. Дівчина швидко прикинула в думках до якого підрозділу їй себе віднести, і голосно й чітко промовила, намагаючись приховати свої подовжені ікла:

— Аманда Вейленд, цьогорічний призов. Підрозділ капітана Тайрона.

— Зрозуміло. — з легким невдоволенням відповів їй принц. 

Емір знала, що Раян не долюблював цього улесливого слимака, а отже не цікавився ним і його підлеглими - тому ця відповідь, була безпрограшним варіантом.

— Ти ж в курсі, що повинна носити нашивку на території гвардії? Думаю, не мені тобі це пояснювати. — повчально сказав Раян.

— Прошу мене вибачити і не доносити моєму капітану. Більше такого не повториться. — пообіцяла Емір.

В таких ситуаціях, краще одразу покоритись - тоді, як правило, виникає мінімум проблем. Подумала Кнехт.

— Що ви тут робите Вейленд? — ігноруючи її прохання, запитав Раян і з цікавістю оглянув місце "пікніку".

— Я.... Я милувалась заходом сонця капітане! — сказала дівчина перше, що прийшло їй в голову.

Раян пильно поглянув в її очі і помітив, що дівчина плакала. Його це трохи здивувало, адже принцу здавалось, що на службу йдуть лише морально сильні дівчата, а такі точно не вміють плакати.

— Зброярня - не місце для таких зайнять. Якщо у вас вихідний, проводьте його в спеціально відведених на те місцях, або ж за межами території. — сказав він, вказуючи кивком голови на її плед і невеликий кошик з полуницею — Сьогодні я вам пробачаю цю вільність, але якщо ще раз утнете щось схоже - доповім вашому капітану. Зрозуміло?

Раяну стало не зручно від того, що він вичитав заплакану дівчину, але він, як йому здалося, зумів згладити цю ситуацію.

— Зрозуміла. Дякую капітане Рейс ! Більше так не буду.— пообіцяла Емір і схилила голову в знак подяки.

Принц нічого не відповів і попрямував до сходів, на ходу роздумуючи про те, що за весь цей час, чомусь ні разу не бачив цієї дівчини.

***

— Добре, що все так обійшлось. Вибач, що ледь не підставила тебе. — занепокоєно сказала Амара, нервово відкусюючи свій ніготь.

— Тобі не потрібно вибачатись. — нагадала Емір, і легенько, на автоматі, вдарила її по руці.