Розділ 9

— За успішне закінчення, і нові починання! — голосно оголосив Сайден, підіймаючи свій келих.

— Будьмо! — хором відповіли йому товариші.

Сьогодні, радісні усмішки магів — були прикрасою місцевих таверн.

Жителі столиці Дінемору, в цей день, завжди намагалися проводити більше часу вдома, адже розуміли, що маги - які щойно отримали свої дипломи, будуть влаштовувати гулянки.

Людям не хотілося заважати молодому поколінню, проводити останні щасливі моменти їх академічного життя, адже після цього святкування - вони вже будуть повноцінними дорослими магами, що здавалося, лиш недавно сиділи за учбовою лавою. Їхні долі, розійдуться в різні куточки країни і можливо, вони вже ніколи не побачать один одного, тому жителі не зважали на галас - вони просто намагались його не помічати.

— Навіть не віриться, що ми нарешті закінчили навчання! — радість так і лилась із Сайдена.

Раян лише неохоче кивнув, на підтвердження його слів. Хлопцю не хотілось, ось так швидко прощатись зі своїм "безтурботним" життям, на відміну від його побратимів. Але вибору у нього особливо не було, тому із важкістю на душі, принц думав про завтрішню сімейну вечерю.

Ясна річ, що батько, уже підготував для мене цілу промову про нову сходинку в житті і таке інше. Як же не хочеться це слухати...

Іноді, Раян уявляв собі те справжнє безтурботне життя - сповнене здійсненними мріями, можливостями і свободою, як от наприклад у Сайдена, але з цих трьох пунктів він мав лише - недосяжні мрії і можливості, але ніяк не свободу. Це була недоступна розкіш для нього.

Він дивився на друзів, що раділи своєму вільному життю, і навіть трохи їм заздрив, особливо Сайдену. Що був його далеким родичем, і здавалося теж мав якісь обов'язки, але все ж, у нього було хоч якесь право вибору.

Вони не знають, що таке постійний тиск обов'язків... Як же їм пощастило... Лунало в думках Раяна.

— Панове маги, ще щось бажають? — дзвінкий голос подавальниці перервав міркування принца.

— Ні. — трохи грубим тоном відповів він, ще не відійшовши від своїх невеселих думок.

— Добре. Я буду чекати. — з ноткою кокетливості відповіла офіціантка.

Хоч її поза і тон голосу свідчили про флірт, але очі залишались водночас холодними і спостережливими.

Навіть алкоголь, що на якийсь час знизив увагу Раяна, не міг затьмарити його інтуїцію. Він відчував, що в цій дівчині є щось небезпечне, і можливо був правий.

Ось так було завжди. Як би принц не старався, але якщо він відчув, що людина якась "нечиста" - то так воно і було. Уже неодноразово він підтверджував свою інтуїцію.

Подавальниця злегка розгубилась від пронизливого погляду Раяна і швиденько залишила їх компанію.

Принц перевів погляд на своїх друзів, воліючи дізнатись чи не помітили вони раптом того, що і він, і на його подив, у Амари, злегка затряслась рука, коли подавальниця відійшла від їх столику.

Напарниця поводила себе трохи нервово, і це не пройшло повз увагу Раяна, тому весь залишок вечора, принц уважно слідкував за Амарою і подавальницею, шукаючи між ними якийсь невловимий зв'язок. 

Можливо, він просто надумав зайвого, шукаючи того - чого насправді не існувало. І просто дарма звинувачував людей в незрозумілих гріхах, через свій поганий настрій. Але це "завдання", що він сам собі вигадав, добряче відволікло його від проблем - що чекають на нього в недалекому майбутньому.

***

— Ти точно впевнена, що це була саме вона? — міряючи кроками кімнату, вкотре перепитала Амара у Емір.

— Ти думаєш, що я геть осліпла і не впізнала свою суперницю? — відповіла їй Кнехт.

— Паскудно! — вилаялась Амара.

Дівчина, ніяк не могла зібратись з думками. Її речі були розкидані по кімнаті, чекаючи свого часу. Це почало бісити Емір, тому вона взялась їх впорядковувати.

Її теж гнітили різні думки і їй потрібно було чимось зайнятись, щоб відволіктися.

Бісова Ембер! Пронюхала мою схованку... Або ж, можливо, просто перевіряє, чи не сховалась я на "видному місці". Чи... Чи Мірея дала їй завдання, слідкувати за Раяном Рейсом. Безліч різних версій кружляли в її думках.

— Здуріти можна! Виявляється, ви ось так просто можете ховатись серед натовпу. Як ти казала називають ці штуки на очах? — зацікавлено перепитала Амара.

— Окулюси. — спокійно повторила їй Емір.

— В тебе теж такі є? 

— Так. Але я їх не часто використовую. — відповіла Кнехт.

— Ну логічно, вони ж тобі зараз і не потрібні.

— В мене просто очі від них пече. — з кислою міною сказала Кнехт, згадуючи те неприємне відчуття.

— Я тепер не зможу спокійно ходити по вулиці. А раптом, мені трапиться темний маг, а я навіть не зрозумію цього. — збентежено сказала Амара, тримаючись руками за голову. Для неї те, що Кнехт могли приховувати свої особливі очі - і справді було відкриттям.

— І? Що він тобі такого зробить? — серйозним тоном запитала її Емір.

— А...а раптом... Раптом уб'є. — невпевнено відповіла їй дівчина.

— Повір, якщо ти непотрібна Кнехт, тебе ніхто не чіпатиме. — запевнила вона Амару — І взагалі, тобі не здається, що ти занадто гостро на все реагуєш?

— А якби ти реагувала на моєму місці? — важко зітхнула Амара приєднуючись до упорядкування своїх речей — Що тепер будемо робити? — запитала вона Кнехт, не дочекавшись відповіді на своє перше питання.

— Поки нічого. Мені здається, що Ембер просто отримала завдання - шпигувати за Раяном. Наврядчи вона шукає мене. — відповіла Емір.

Хоча невелика тінь сумніву, все ж нависала над головою дівчини.

— Потрібно якось його попередити про це. — нервово сказала Амара.

— Він і сам здогадається. Помітила, як він слідкував за Ембер і тобою? — запитала Кнехт.

— Ні, я не звернула уваги. Була зайнята тим, щоб не видати себе.

— Даремно я одразу тобі про неї сказала, так би ти поводила себе більш природньо. Мій прокол. — Емір хотілось врізати самій собі за цю помилку, але уже нічого не вдієш, залишалось лише сподіватись, що Ембер цього не бачила — Знаєш, що ще я помітила? Погляди Сайдена в твій бік. — перевела тему Емір. Їй уже добряче набридло думати про свою суперницю.