Розділ 5

 — Ти ще довго будеш ломати цю комедію? А то я вже трішки стомилась. — запитав голос в голові Амари.
— Що? Чому я досі жива!? — схопилась на ноги дівчина, тримаючись за горло, на якому вже не було а ні сліду.

Але ж... Вона точно пам'ятала те відчуття, холодного металу на своїй шкірі і той нестерпний, різький біль. 
— Ти не зможеш убити себе, поки я в твоєму тілі. — нудьгуючим тоном пояснила їй мандрівниця.
— Зрозуміло. Але думаю, що Раян зможе. — зі злістю гаркнула їй у відповідь Амара, і пішла одягати верхній одяг. Хоч весна цього року була рання і тепла, але вечори були ще занадто прохолодними. Дівчина почала знервовано одягати свою теплу мантію.
— Не роби дурниць. Я тобі ще раз повторюю. Я два місяці керувала твоїм тілом, і мала шанс убити всіх кого тільки забажала б душа. І взагалі, в твою тупу голову не приходила думка, що мені не вигідно комусь шкодити? — уже знервовано запитала її Кнехт.

— Ні! — вигукнула у відповідь дівчина. Її думки зараз були зовсім про інше.

— А як думаєш, чому  я зараз переховуюсь в твоєму тілі? 
Амара на мить зупинилась. 
— Хочеш сказати, що тікаєш від своїх? — з цікавістю запитала дівчина.
— Так. — коротко відповіла мандрівниця.
— І навіщо тобі від них переховуватись? Що ти такого зробила? 
— Тобі не обов'язково це знати. Я вже говорила, ми просто допоможимо одна одній, а потім по доброму розійдемось. — спокійним тоном пояснила їй незнайомка.
— Ні! Я повинна дізнатися про твої наміри! — наполегливо продовжувала Амара.
— Чорт забирай! Ти вже дістала. Я можу заприсягтись на своїй крові, що не завдам нікому шкоди. Тоді відстанеш?
Амара трохи подумала, і добре зваживши все, відповіла:
— Так.
Від того, що сталось далі, дівчина ледь не схопилась за серце. Різька поява Кнехт перед її очима, сильно налякала Амару, але вона намагалась не показувати цього.
Зараз, на неї дивились зелені очі ворога, що підсвічувались магією.
— Клянусь, що не завдам шкоди твоїм друзям і знайомим. — повільно говорила Кнехт, дряпаючи гострим нігтем, горизонтальну лінію на тильному боці свого зап’ястя. Декілька краплин крові, одразу ж забруднили собою, тонку, світлу шкіру дівчини, що давала клятву.

Як тільки було сказано останні слова — її кров утворила візерунок, що був помітний лише тому хто давав і приймав цю клятву.
Амара уважно оглянула візерунок, що сформувався, і схвально кивнула головою - підтверджуючи справжність клятви.
Погляд дівчини перемістився на обличчя Кнехт. Вона мимоволі почала її розглядати, адже тоді - при першій зустрічі, Амара не мала такої нагоди.

Кнехт була напрочуд красива і пропорційно складена. Густе, розкішне волосся - кольору гіркого шоколаду, окреслювало овальне обличчя дівчини, і великими завитками спадало на плечі, досягаючи поясу. Її шкіра - була ніби мармуровою, і лиш на щічках трішки забарвлялась легким рум'янцем. Повні губи, ніжно рожевого кольору, були розтягнуті в подобі привітної усмішки. Весь образ, закінчували яскраво зелені, трохи розкосі очі, що підсвічувались магією і надавали милому образу дівчини трохи моторошності, як і злегка загострені клики, які було видно лише під час розмови.
— Тепер задоволена? — запитала Кнехт.
— Тааак. — трохи зніяковіло відповіла їй Амара, схрещуючи руки на грудях.

Їй здалося це ненормальним, ось так витріщатися на людину, але ж вона вперше в житті побачила темного мага, тому вирішила пробачити собі таке нахабство.
— Добре.  — кивнула незнайомка.
Дівчата ще декілька хвилин мовчки розглядали одна одну, і тільки потім, очі Амари розширились від страху і вона почала обмацувати своє тіло.
— Не переймайся. — усміхнулась Кнехт — Ти не помреш. Я ненадовго вийшла з твого тіла, але ми міцно пов'язані і через цей зв'язок я постійно підтримую твій організм. — пояснила вона.

Дівчина навпроти неї трішки розслабилась і повільно видихнула.

— І як в тебе це вийшло? Мені не відома така магія. — тон Амари був напрочуд рівний, неначе, це не вона декілька секунд назад думала про смерть.

— Це магія мого народу, але для вас вона чужорідна, тому мені немає сенсу щось тобі пояснювати. — завуальовано відповіла їй мандрівниця.

— Ти точно зможеш відновити моє тіло? Не збрехала? —  прищуривши очі перепитала Амара.

— Я ж уже говорила, що зможу. Чому все перепитуєш по декілька разів!? — роздратовано відповіла їй мандрівниця.

— Добре, але як ти це зробиш, якщо твоя магія відрізняється? — дівчина вичікуюче поглянула на Кнехт, яка явно брехала, або щось недоговорювала. Адже Амара точно пам'ятала ту лекцію, де їм розповідали всі відомості про ворожий народ, що ще здавна ворогував зі світлими магами. Кнехт зовсім відрізнялись від них своїми магічними потоками і джерелом — яке мало в собі темну енергію, що ніяк не могла взаємодіяти зі світлою.

— Скажу лише одне. Я теж відрізняюсь від представників своєї раси. І маю змогу зцілювати. — неохоче відповіла Кнехт.

— Тобто, ти маєш щось на кшталт нашої магії цілительства? — поцікавилась Амара.

Для неї це теж було новиною, адже настільки вона знала - Кнехт не мали хисту до лікування, їхня темна магія хіба-що була здатна відібрати життя.

— Так. — коротко сказала незнайомка.

— Як таке можливо?

— А от це уже не твоя справа.

— Гаразд. Тоді скажи, яким чином ти змогла проникнути в моє тіло? Це теж кожен Кнехт може? — серце Амари ледь не вистрибувало з грудної клітки, поки вона чекала бажану відповідь, адже про такі вміння ще не було відомо їх народу.

Якщо ворог так може, то чому ми ще досі не знищені? Подумала дівчина і тільки потім зрозуміла, що мандрівниця чує про що вона думає.

— Гадаю ти сама відповіла на своє запитання, — губи Кнехт розтягнулись в оскалі, показуючи загострені ікла — Але для твого спокою, скажу, що так можу лише я.

— Це добре. — кивнула головою Амара, їй відразу відлягло на серці — Ще скажи, яким чином тебе пропустив бар'єр академії, і чому ніхто не відчуває твою магію і присутність?