Розділ 4

Теперішній час 

— Ну що ж. Тверда п’ятірочка. — скалячись на всі свої тридцять два, радісно оголосив Ентоні.
— Я з тобою повністю згоден. — ствердно кивнув головою Раян — А тепер можна мені нарешті розпитати Амару про події тієї ночі? 
До дівчини нарешті повернулась пам’ять, і перше, що зробила її команда - правильно, почала розпитувати чи пам'ятає вона щось з академічної програми, і особливо на цьому наполягав Ентоні, на плечах якого, ці два місяці, висіла ноша - займатися з дівчиною. Навіть Раян був безсилий в цей момент, адже товариш сильно переймався чи зможе Амара здати іспити.

— Я пам'ятаю, що під час патрулювання почула звуки бійки, але коли прибула на місце, то нікого крім скоргів там не було, я знищила всіх, що залишилися. Потім в мене зненацька, сильно розболілась голова, і я втратила свідомість. — розповіла дівчина.

Раян уважно слухав Амару і з підозрою поглядав на неї, але все ж прийняв її "показання".

Він, ще в перший день розмовляв з головним придворним лікарем і той підтвердив, що є багато різних факторів, які могли б спровокувати цю проблему. Але нажаль, мозок не піддається магічному втручанню, тому це диво, що Амарі покращало.

Її "повернення" тішило усіх членів команди, а особливо їх капітана. Проблеми останніх двох місяців дійшли до свого логічного завершення.

Раян нарешті міг не хвилюватись за іспит.
Зі скоргом теж все стало більш-менш зрозуміло. Досліди показали, що - він спробував ще живу плоть мага, і це стало поштовхом до його так званої еволюції. Це була не дуже приємна новина, і тепер до всіх магів королівства доносили нову інформацію — що раніше нерозумні створіння можуть нести ще більшу загрозу.
Убезпечити магів - головне завдання корони. Вони - захист і майбутнє імперії, що кожного дня ризикує своїм життям, оберігаючи від нечисті населення Дінемору.
Важка ноша, як майбутнього короля, уже і так тиснула на нього, тому Раян вирішив трохи відволіктись від проблем і порадіти хоч маленькому успіху.
— Агов, Раяне. Ти з нами? — помахав Сай рукою перед обличчям капітана, який поринув у свої роздуми.

Він завжди так робив, але лише на одинці зі своїми друзями. В ці моменти, талановитий художник міг би з нього картини писати. Вони, мабуть, стали б витвором мистецтва, і були б особливо популярні при дворі.

Його каштанове (майже чорне), злегка хвилясте волосся, відливало золотом навіть при світлі магічних ламп, і було завжди недбало укладене, адже мало хвилясту структуру. Коли Раян опускав погляд, воно злегка закривало його густі, темні брови і янтарно-зелені очі, що зараз зачаровано дивились в бік вікна, не звертаючи ні на кого уваги.
— Що? — злегка розгублено перепитав його принц.
— В таверну з нами підеш? — перепитав Сайден.

Хлопці вирішили дати Амарі перепочинок, щоб вона мала змогу в спокійній атмосфері впорядкувати свої думки. 
— Так. — ствердно кивнув Раян і підвівся зі стільця — Добре відпочинь. — сказав він Амарі і вийшов слідом за хлопцями з кімнати.
— І ви теж! — вигукнула вона їм в слід.
Дівчина цілий день чекала цього моменту. Вона швидким кроком наблизилась до вікна, і почала виглядати свою команду, що бадьорим кроком направлялись до виходу з території академії.

Як тільки хлопці зникли з її поля зору, Амара відійшла від вікна і зачекала ще декілька хвилин, весь час знервовано кусаючи губи.
Дівчина не знала, як правильно почати цю розмову. Для неї це взагалі було ненормальним - розмовляти самій з собою, але вона розуміла, що їй від цього нікуди не подітись, адже та незнайомка - що подарувала їй шанс на життя, зараз “жила в ній”.
Ці два довгих місяці, Амара лиш могла час від часу спостерігати, як незнайома рятівниця вправно керувала її тілом і життям.

Спершу, після того, як вона прийшла до тями, дівчина ще сподівалась на те, що це був просто сон, чи галюцинація, але ні.
Вивільнивши із-за коміру артефакт, Амара глибоко вдихнула і накрила його долонею.
Голос в її голові одразу ж дав про себе знати.
— О, Всевишній ну нарешті вони вже пішли!
— Привіт. — зніяковіло почала Амара.
— Оу. То ти мене нарешті чуєш? — з легким збентеженням перепитав голос.
— Так. — підтвердила Амара.

— Тепер ти будеш постійно чути мене. І доречі можеш говорити подумки, а не в голос. — сказала їй незнайомка.

Настала хвилина мовчання. Амара обдумувала з чого б почати.
— Дякую, що врятувала мене. 
— Можеш, поки, сильно не радіти. — відповіла їй незнайомка.
— Чому? — схвильованим голосом перепитала Амара.
— Я ще не повністю відновила твої органи. — відповіла їй дівчина.
— Але ж… — тілом Амари пройшов холод. Вона різьким рухом підняла футболку і оглянула свій живіт. — Але ж з вигляду все впорядку...
— Хмм. Як тобі простіше пояснити. Твої органи, поки-що замінились моїми.
— Як? — для Амари це було надзвичайною новиною. Вона ще ніколи про таке не чула, тому продовжила оглядати і обмацувати свій живіт.
— Тобі не потрібно цього знати. — загадково відповіла їй незнайомка.
— Але ж… Це означає - що, як тільки ти "покинеш" моє тіло - я помру!? Я правильно зрозуміла?
— Так. — коротко відповіла на питання дівчина.
Амара опустила голову і обійняла коліна. Їй потрібно було трішки заспокоїтись, після почутого. 
— Ти говорила, що тобі теж потрібна допомога. — вона згадала про їхню першу розмову, як тільки їй трішки покращало.
— Так. Потрібна. — неохоче відповіла мандрівниця.
— Мені що, витягувати всю з тебе інформацію силою? — знервовано запитала Амара. Вона й не помітила, що знову почала говорити в голос, і доволі гучно. Тому сполохано поглянула в бік дверей, ніби впевневшись, що її ніхто не почув.
— Оу, то ми маємо кігтики? — засміявся голос мандрівниці в думках дівчини.
Тон її сміху, обурив Амару, але вона проковтнула цю явну образу і продовжила розмову.
— Раз я стала злочинцем і злигалась з Кнехт, то думаю, що маю право знати чому і від кого ти переховуєшся. 
— Хм, я не думаю, що це твоє діло. У нас взагалі-то з тобою домовленість. Я - відновлюю твоє тіло, ти - ховаєш мене, як щит. Все. — різьким тоном відповіла їй незнайомка.
— Мені не подобається таке пояснення. Я повинна знати, що ти не зробиш шкоди моїм близьким і друзям.
— Дорогенька. Я два місяці прикидалась тобою. Думаєш, я за цей час не встигла б завдати їм шкоди? — з насмішкою запитала незнайомка.