Розділ 2

Два місяці тому...

Гучний вибух - був знаком, що місію завершено і останнього скорга* було знищено.
Атакуючі плетіння Сайдена, завжди показували характер свого творця. Цей шабушний, зеленоокий блондин, часто використовував різкі, іноді трохи необдумані атаки, що шкодили не лише їхній поставленій цілі, а й усій флорі і фауні навколо. За це, він неодноразово отримував наганяй від капітана команди, і тому намагався більш-менш контролювати свій нестримний потенціал.
Всього, команда налічувала четверо чоловік, і кожен із них мав свою роль.
За Сайденом, як нам уже відомо, було закріплено дальні атакуючі плетіння.
Амара ж - була королевою ближнього бою. Вона недаремно носила це звання. На всьому курсі - ця, на перший погляд, непримітна, сіроока, русява дівчина, була найкращою серед адепток. За це Раян і вибрав її до своєї команди. Хоч йому довелось зробити те, що він не дуже вітав, але власне кажучи, він нічого такого й не зробив. Йому, було достатньо просто запитати, чи можливе переведення Амари Рійд до їх групи.
Ентоні - відповідав за прикриття і захист. Він - щит команди, і надзвичайно тямущий артефактор. Хоч його спеціальність відрізнялась і мала більший нахил до артефакторики, але це не було аргументом для капітана, він ганяв всіх однаково. 
Сам Раян - командир і стратег, а також запасний буфер, на випадок, якщо команда не зможе впоратись з поставленою ціллю. Його магічні можливості, були на ступінь вище ніж у інших членів команди. Воно і так зрозуміло, що хлопця муштрували ще з самих пелюшок. Поки інші діти жили своє безтурботне дитинство - Раян відточував бойові навички і магічні здібності. Навіть ці шість років, він не залишався на місці і все більше розвивав свої знання.

— Готово! — з радісною усмішкою відзвітував Сай, і потираючи руки впевнено рушив у бік поселення.
— Стояти! — голосно сказав капітан. — П’ять кіл навколо села.
— Але ж я обережно. — обурився хлопець.
— Розповіси це трьом зайцям, косулі і ховраху, яких зачепило твоїм плетінням. Наша сьогоднішня задача - локальні дії, а не тотальне знищення всього живого. — пояснив Раян.
Невдоволений вираз обличчя Сая, був помічений капітаном, який одразу ж відреагував на це показавши вказівний палець, що означало - ще одне, додаткове коло.
— Вам не здається, що все було якось аж занадто просто? — задав питання Ентоні, дорогою до селища.
— Чому ж. Їх тут було більше десятка. Що і так не характерно для цих створінь. — відповів йому Сай, відволікаючись від підрахунку кілометрів, які йому ще доведеться подолати.
— Можеш не перейматись. Я не відчув ніякої активності на відстані десяти кілометрів. — з впевненістю у голосі сказав Раян, подумки усміхнувшись.

Капітана веселила, аж занадто надмірна обережність Ентоні. Все ж недарма його покликання — артефакторика. Для цієї справи, потрібна зібраність, уважність і уміння знайти проблему там де її немає, ну і звісно ж вирішити її.
— Ну не знаю. В мене просто якесь недобре передчуття. — важко зітхнув хлопець.
— Раз так, я заступлю на нічне чергування. — викликалась Амара.
— Гаразд. — кивнув їй Раян — Тепер заспокоїшся Ентоні?
— Так. Повз Амари і муха не проскочить. — вдоволено відповів хлопець.
При наближенні до їхнього тимчасового місця перебування, хвилювання артефактора поступово притупилось.
Простий люд поважав магів, і навіть тих, хто ще не закінчив навчання. Староста селища, виділив їм хорошу будівлю для нічлігу — все ж, рятівникам саме найкраще. Також їм надали кухарку, тому після виконаного завдання кожен зайнявся своїми справами, а не витрачав час щей на приготування їжі. Хтось засів за створення нового артефакту, хтось відточував свої бойові навички, інший писав звіт до академії про виконане завдання, ну а хтось відбував своє покарання, намотуючи кілометри навколо поселення.
Коли ніч взяла свої обов'язки, капітан розподілив нічне чергування і одразу ж відправився на відпочинок - він повинен був заступити після Амари.
Дівчина ж одягнула теплий шкіряний костюм і плащ, потім перевірила зброю, амулети і спокійно відправилась спостерігати за місцевістю.
Рання весняна ніч, віяла прохолодою - тому Амара щільніше запахнула свій похідний плащ і влаштувалась на гілці найвищого дерева, що знаходилось на окраїні селища.
Хоч листочків на ньому щей і близько не було видно, і короткочасні пориви вітру були по зимовому холодними, але Амара звикла до таких погодніх умов. Її загартувало життя в невеликому селі, схоже на це, тому до холоду і голоду вона мала стійкість.
Так, Амара могла б використати магію і продовжувала б комфортно патрулювати, але був ризик стати помітною. Хоча в такому поселенні, як Маринці - навряд чи знайдеться якийсь маг-відступник чи ще гірше Кнехт. Її більше хвилювала думка, що раптом капітан вирішить перевірити, як вона справляється з чергуванням.
Іноді, Раян аж занадто прискіпувався до виконання тих чи інших обов'язків. Хоч вони поки просто навчались, але з його точки зору, все повинно було виконуватись ідеально. Можливо на це вплинуло його навчання, адже як майбутній правитель він був повинен все знати і контролювати.
Амара була задоволена тим, що їй пощастило потрапити саме в команду з Раяном Рейсом. Це, мабуть, була заповітна мрія кожної дівчини, яка навчалась в академії Дейтрокс і вони всі, точно їй заздрили.

Амара була надзвичайно рада. Звісно не через те, що вона буде постійно знаходитися поруч і зможе якось сподобатись принцу, дівчина навіть і не думала про такі дурниці, адже розуміла, що він птаха не її польоту. Амара раділа, що завдяки його тренуванням зможе хоч чогось досягти в житті, про що навіть і не мріяла раніше.

Хоч вона і народилася в невеликому селі, далеко від серця столиці, але ще з дитинства розуміла, що у неї є маленький шанс, хоч трохи вибратись зі злиднів. Вона мала магічний дар, що передався їй у четвертому поколінні і це було неймовірною вдачею, тому всяко намагалась розвинути його до максимуму, виконуючи всі завдання і вказівки капітана. Ще трішки, всього якихось три місяці і вона нарешті отримає диплом кваліфікованого мага, який відкриє їй двері в лави королівської гвардії, адже її спеціальність має бойовий нахил.
Радість, від цих думок, настільки переповнювала дівчину, що вона ледь не проґавила легесенький сплеск магії. 
Її тіло одразу ж напружилось, а очі в мить почали шукати джерело магії. Але вони так нічого і не помітили, адже вночі ліс був майже непроглядний.
Амара приготувала атакуюче плетіння і почала спуск. Вона все думала про те, що могла помилитись і це просто їй здалось, але все ж повинна була перевірити.
По мірі того, як дівчина все далі заходила до лісу, її тілом, неначе хвилями, розходилось погане передчуття, і з кожним кроком воно все міцнішало.
Загрозливе шипіння, змусило Амару стати в стійку і приготуватись до бою.
Їх було більше дюжини.
Навіть більше ніж сьогодні вранці, але нічого я впораюсь! Самовпевнено подумала дівчина.
Її рука міцно стисла руків'я меча і різьким рухом нанесла перший удар, заразом активуючи атакуюче плетіння Корс.
Перший, найменший скорг - розлетівся на дві частини, але його місце зайняв інший.
Це було дивно, і Амара одразу ж збагнула, що щось тут не так.
Створіння, один за одним, почали активно атакувати дівчину, не даючи їй навіть секунди на перепочинок і на те, щоб використати хоч якесь бойове плетіння.