Пролог

Деміург - богиня світу людей і драконів, схилилась над невеликою сферою, пильно оглядаючи свої володіння.

— Чим зайнята Демі? — з цікавістю поглядала через її плече сестра.

— Милуюсь порядком і злагодою в своєму світі, Атеє. — відповіла та, не відриваючи погляду від свого творіння.

— Пфф... як же нудно там у тебе! Всього дві раси, і ті живуть в мирі. Не-ці-ка-вооо. — зітхала Атея, дивлячись на світ своєї сестри. — Ось поглянь! В моєму цікавіше. Чудовиська, війни, і розправи між ними!  — вона клацнула пальцями, викликаючи сферу свого світу, щоб продемонструвати сестрі те про, що говорила — А от в тебе нудно. 

— Нудно? Ти уявляєш скільки часу мені знадобилось щоб примирити ці дві раси? — роздратовано відповіла Деміург.

— От якби одразу ж створила з десяток рас, то було б набагато веселіше. Я ж говорила тобі, що двох замало! Он у мене уже десь валяється такий самий, старий занедбаний світ. Навіть не знаю чи дихає там ще хоч хтось. — Атея полізла до прихованої кишені і витягла з неї невеличку кульку.

— Погана з тебе богиня, якщо ти навіть не пам’ятаєш про свої перші творіння. — присоромила її Демі.

Атея невдоволено піджала губи, після зауваження сестри, але все ж вирішила промовчати, щоб уникнути конфлікту і клацнула пальцями, збільшуючи кулю зі своїм першим творінням.

— Яке ж тут все нудне. Мабуть, я його знищу. — позіхаючи сказала вона, після швидкого огляду світу.

— Ні! Стій! — схвильовано вигукнула Деміург — Залиш його мені!

— Як хочеш. — знизала плечима Атея і жбурнула свій старий світ прямо сестрі в руки. — Забирай. Тепер він твій.

Як не дивно, вона одразу ж залишила Демі у спокої.

Це повинно було б її насторожити, але Деміург все дивилась і дивилась, зацікавлено розглядаючи кожен "клаптик" творіння сестри, а особливо пильно оглядала його мешканців, що несли в собі світлу і темну магію. Схоже між ними, була ворожнеча, а вона ой як полюбляла вгамовувати конфлікти.

Для початку, Деміург вирішила послухати темних магів.
І одна із почутих розмов, сильно її зацікавила. 

Матір, готова була віддати свою названу доньку, якомусь пройдисвіту.

Богиню, до глибини душі обурив вчинок жінки, і в неї навіть виникло бажання втрутитись, але вона побачила, як дівчина підслухала розмову матері і втекла з того жахливого місця.

— Що ж! Розпочнемо! — промовила вона в голос, потираючи руки від нетерпіння.

Від автора:

Привіт мої любі читачі! Рада нарешті розпочати публікацію цієї книги. Сподіваюсь, що ви знову допоможете мені пройти цей важкий шлях разом! (P.s. Для тих, хто чекав продовження "Там, де дракони не літають", вам все стане зрозуміло в третій книзі. 👀 Так, що чекаємо 😅