Розділ 28. Нічна гостя

Розділ 28. Нічна гостя

Маргаритка швидко заснула, бідолашка, була знесилена. Раїса Петрівна, зайшовши в кімнату до внучки, здивовано глянула на мене, напевно, Ярослав не попередив про мій приїзд.

-Маргаритка так сумувала за тобою, - бабуся говорила пошепки, щоб не розбудити внучку, - навіть апетит зник. Я дуже рада бачити тебе, ти навіть собі не уявляєш… - Підійшовши до ліжечка, Раїса Петрівна поцілувала онучку в лобик, щоб переконатись, що температура не піднялась. - Ходімо на кухню, щось поїси.

Я поправила Маргаритці одіяльце і ми спустились до кухні. Двері в кімнату принцеси залишили причинені. Раїса Петрівна розігріла дві страви, повиймала різних смаколиків  з холодильника, поклала одну тарілку з виделкою біля мене, а іншу навпроти. Сама не поспішала сідати, а відкрила кухонну шухлядку і дістала звідти вино.

-Ми обов’язково маємо випити за твій приїзд,і за те що Маргаритка йде на поправку, - вона поклала пляшку на стіл і пішла до шухляди за фужерами. - Маргаритка казала, що ти переїхала до Одеси. Це правда?

-Так, я маю там житло і хорошу роботу, - моя відповідь не дуже сподобалась Ярославовій мамі, хоч виду вона намагалась не подавати.

Раїса Петрівна поклала три келихи на стіл і, попросивши зачекати, вийшла з кухні. Так як тарілки дві, а келехів три, то Раїса Петрівна пішла за Ярославом, він з нами також буде пити вино. Я як Шерлок Холмс, тільки люльки бракує.

-А ви чому не сідаєте? – запитую в мами Ярослава.

 Я ж гадала ми з нею будемо їсти. Поганий з мене Шерлок Холмс. Ярослав тим часом сідає навпроти і без лишніх слів кладе їжу до своєї тарілки.

-Хороша моя, я вже поїла. Вип’ю з вами трішки вина і піду загляну до Маргарити, а потім спати. А ви з Ярославчиком поїжте, він, відколи прийшов з роботи тільки каву пив.

Починаю розуміти, що тягнути далі нікуди. І як тільки мама Ярослава залишає нас на одинці, не помітивши, що келих я тільки притулила до губ і поклала на місце, я зосереджено дивлячись на Ярослава і намагаюсь сказати про вагітність. Він наминає в обі щічки і це приємне видовище для мене. Мені подобається все в цьому чоловікові, навіть те, як він смішно чавкає. Я мовчу і дивлюсь на нього. Ярослав поївши і зробивши ковток вина, також пронизливо на мене дивиться, ніби намагається прочитати мої думки.

-Так і будемо мовчати? - розпочинає розмову Ярослав, поклавши руки на стіл.

-Так, тобто ні,- я вже геть заплуталась від хвилювання.

-Твій хлопець знає, що ти в Києві? – від почутого я широко розкриваю очі. Що за маячню він несе, не розумію. Гаразд, перший почав, начувайся.

-А твоя дівчина знає, що в твоєму будинку має ночувати інша дівчина? Чи ти знову будеш заперечувати її існування.

-Я вже втомився повторювати тобі, що нікого в мене не має. Віка просто подруга, яка перебрала зі спиртним і полізла сама цілуватись до мене. Вибач, я мусив сказати тобі, що йду на вимушену вечірку. Не хотів, щоб ти засмутилась, от і змовчав.

- Збрехав, називай речі своїми іменами. І я щось не помітила, що ти її відштовхував від себе, - вставши зі стільця, я стояла. Хотілось покинути кухню і піти в приготовлену для мене  кімнату, знати ще б де вона знаходиться.

-Це було несподівано, я оторопів. - Ярослав також піднявся. - А що ти там робила?

-Твоя люба подруга, Віка, все влаштувала так, щоб я переконалась на власні очі, що ти «зайнятий».

-Ти її мабуть з кимось плутаєш.

- Годі, покажи де моя спальня. Я втомилась…

Ось і розповіла про свою вагітність. Ідемо мовчки,я зла, він бачу, що не менш. Підходимо до кімнати, я заходжу в середину і опиняюсь у розкішній кімнаті з великим ліжком. Коли обертаюсь до дверей, помічаю, що Ярослав пішов. Зачинивши двері лягаю спати. Багато запитань,  на які я не можу дати відповідь, кружляють в моїй голові, але я все одно швидко засинаю.

Просинаюсь о другій годині ночі, бо захотіла у вбиральню. Відколи почав рости животик помітила, що цю кімнату відвідую частіше ніж зазвичай. Покинувши свою кімнату  босоніж спускаюсь на перший поверх. Будинок освітлюється тусклим світлом. Тихенько ступаю, щоб нікого не розбудити, сходами. Тільки в туалеті звертаю увагу на те, що я вийшла в одній тоненькій атласній нічній сорочці. Тому назад вже біжу, щоб залишитись ніким не поміченою.

Залізши під ковдру, заспокоююсь. А ні, не заспокоююсь. Мені на плече лягає велика чоловіча рука і починає підтягувати мене до себе, як звір свою здобич. Мій нюх не обманиш і я добре розумію, що це Ярослав.

-Якого дітька ти робиш в моєму ліжку? - Хочу встати з ліжка, але він мене не пускає. Навпаки, сильніше притискає до себе, що я навіть відчуваю наскільки він збуджений.

-Сонечко, це ти в моєму ліжку, - починаю вдивлятись в інтер’єр кімнати. Видно погано, тому що тільки місячне сяйво освітлює кімнату. Оце тобі поспіх в чужому будинку.

-Пусти,- говорю ці слова, а сама вже й пригрілась біля коханого чоловіка і насправді не хочу вставати з ліжка, – я помилилась дверима.

-Ні, не помилилась. Соломія, тебе знову доля привела до мене. - Ярослав ніжно почав цілувати мені плече, а я і не пручалась. -І не говори, що я тобі не подобаюсь, це брехня. Я не віддам тебе твоєму кавалерові, чуєш, не віддам.

-Не має в мене ніякого кавалера, звідки ця брехня, - Ярослав забирає з мене свою руку і включає біля себе нічник. Я сідаю на ліжку. – Я сам вас бачив. Ти з квітами виходила з роботи і йшла з ним до його машини.

-Ярослав, це був Руслан, брат моєї начальниці, він просто підвіз мене додому. А квіти, -  схиляю голову донизу, ніби  соромно зізнатись, - купила я собі сама.

-Більше ти ніколи не будеш купувати собі квіти. Я буду встеляти тобі пелюстками ліжко, дарувати букети, щодня виконувати всі твої забаганки, - він також сів на ліжко, взявши мої руки в свої і поцілував. Потім заглянувши мені в очі сказав:- Сонечко, я кохаю тебе до нестями.

Я не стримувала сліз радощів. І цілувала, цілувала без зупину його вуста, щічки, носик і знову вуста. Вірила, що Ярослав говорить правду і ні краплі сумніву не відчувала більше.  Він кохає…