Розділ 27. Вечірня гостя

Розділ 27. Вечірня гостя

Наступного дня « картина» стала більш чіткою. На роботі Іринка пояснила хто такий Максим. Ним виявився керуючий компанією «Ріст Люкс», Максим Юрієвич, і адвокат також був з його компанії. Шепотіла, бо Максим саме прощався з перевіряючими і не хотіла заважати, стоячи неподалік від них.

-Не повіриш, як  тільки прийшов Максим зі своїм адвокатом, я ніби виросла в очах перевіряючих. Такі відразу стали ввічливі і навіть боязкі, - Іринка була щаслива. Одягнена у красиву сукню, хоч зазвичай вона одягала штани. І косметики на її обличчі було більше, ніж зазвичай.

-Ти для кого вирядилась? Розповідай.

-Це я так, просто гарний настрій, - вона підійшла до дзеркальної шафи, яка стояла в нашому  кабінеті і поправила зачіску.- До речі, - продовжила вона, дивлячись на себе в дзеркало, - зараз має прийти Максим, потрібно підготовити усі документи, які в нас є про купівлі -продажі з нечесними клієнтами. Він говорив, що розплутає цей « клубок». І  пообіцяв, що винуваті обов’язково понесуть покарання за причинену нам шкоду.

-Ір, ти йому вже подобаєшся, гайда відходь вже від того дзеркала. Якщо він сам зголосився прийти, а не прислав кур’єра, то це про щось вже говорить. Як ти гадаєш?

-Ой, не знаю, не знаю як я йому, а він мені страшенно милий.

-Сподіваюсь мова йде про мене, - в кабінет зайшов Максим Юрієвич з привітною посмішкою.

Це був красивий молодий чоловік приблизно мого віку. Високий, стрункий і у діловому костюмі. Але Ярослав все одно залишався найкрасивішим чоловіком в світі.

-Це  мені подарували маленького котика, - виправдовувалась Іраперед Максимом з почервонілими щічками.

Тепер Іринці доведеться придбати котика, тому що милий може бути тільки кіт. Звичайно, якщо в них зав’яжуться стосунки. Але сидячи за робочим столом і спостерігаючи як ці двоє дивляться одне на одного, на інший розвиток подій я й не сподівалась.

Пройшло два місяці, я вже була на четвертому місяці вагітності. Токсикоз пройшов і я почувала себе добре. Кожного  вечора виходила на балкон і, розмістившись у зручному плетеному кріслі і вкривши ноги ковдрою, читала казки і гладила свій, хоч ще маленький, але вже помітний животик.

Ярославу пориваюсь зателефонувати кожного вечора, а потім відкладаю розмову на другий день. Після того, як він допоміг нам вирішити проблеми в агентстві, я звичайно йому телефонувала, щоб подякувати. Та мені хотілось, щоб розмова про дитину  була окремою від робочих питань. І ось сьогодні даю собі слово, що після роботи наберу його. Він буде ввечері в дома і ми зможемо спокійно поговорити по телефону.

-Так, - швидко відповідає Ярослав, ніби кудись поспішає.

-Я хотіла поговорити, але це може зачекати, якщо ти зайнятий.

-Соломій, зараз не можу говорити. Звонила мама, Маргаритка бліда і блює. Я поспішаю додому. Зараз має прибути лікар.

-Ярослав, я виїжджаю до вас, - тримаючи трубку біля вуха, я вже почала бігати по квартирі збираючи самі необхідні речі для поїздки.

-Куди ти зібралась на ніч? Можливо, це нічого страшного, заспокойся.

 -Байдуже,  однаково вже не засну, поки не побачу Маргариту.

-Тоді спустишся через двадцять хвилин, я пришлю за тобою машину.

-Не потрібно, на автобусі доберусь.

-Не сперечайся! В мене зараз не найкращий настрій для вмовляння, - він хвилюється за дочку, а тут я із своєю впертістю.

-Гаразд, я буду чекати.

Одягнувши весняне плаття вільного крою і поверх кофточку на ґудзиках, я виходжу в коридор захопивши невеличку дорожню сумку з речами, які можуть знадобитись на другий день. Розчісую волосся і заплітаю у косу, відмічаю, що волосся в мене помітно відросло. Та й груди стали трішки більшими, як і мої сіднички.

Машина приїхала із запізненням, зате її варто було зачекати. Переконавшись що це саме за мною, я розмістилась на задньому сидінні і ми з водієм вирушили в дорогу. Легковий автомобіль був новий і красивий, хоч її марка була не всім відома.

-Ви друг Ярослава Вікторовича?- запитала я у шофера.

- Ні, я на нього працюю. В його дочірній компанії «Ріст Люкс». Він мене попросив відвести вас до нього і я з радістю погодився, адже тепер маю можливість відвідати дочку в Києві.

-Чудово і дякую, що погодились.

Водій увімкнув музику і ми більше не спілкувались. Кожен думав про своє під приємні пісні, які лунали не голосно з динаміків. Я навіть трішки задрімала, але коли водій зупинився на заправці, прокинулась.

-Соломій, принести вам кави? – запитав мене водій, виходячи з машини.

-Дякую, я сама схожу, заодно розімнусь.

Я взяла собі чай і пончик. Трішки подихала вечірнім повітрям і повернулась назад до машини. Зателефонувала Ярославу, але трубки він не підняв. Знаю, що хвилюватись не можна, а не можу нічого із собою подіяти. Вже хотілось як найшвидше приїхати до Києва, аби  побачити Маргариту і переконатись, що з нею все гаразд.

Дорога зайняла п’ять годин і вже о двадцять третій годині ми були біля пропускного пункту в котеджне містечко, де мешкала сім’я Дорошевих. Пропустили нас швидко і я вже майже бігла до вхідних дверей будинку Ярослава.

-Проходьте, будь ласка, Соломія, - Тоня пропустила мене в дім, - я так хвилювалась за Маргаритку, що навіть додому не поїхала. Але все ніби добре.

-Дякую, Тоня. Маргаритка в себе в кімнаті? –Тоня сказала так, і я побігла по східцях до кімнати своєї принцеси.

-Люба, привіт, - я посміхнулась до Маргаритки. Насправді хотілось плакати, завжди весела і непосидюча дівчинка лежала в ліжку засмучена. В кімнаті горів тільки нічничок.

Підійшовши ближче, я нахилилась і обійняла її, поцілувала  в мокрий лобик і зраділа, що температура спала. Сіла біля неї на ліжко. Не кажучи нічого, Маргаритка скинула з себе одіяло і вилізла мені на руки.

- Я більше ніколи не буду їсти солодкого, обіцяю, тільки не залишай мене, - Маргаритка тихенько заплакала. Притиснувши її міцніше до себе, я гладила її по голівці, не знаючи, що відповісти.