Розділ 26. « Підставили ногу»

Розділ 26. « Підставили ногу»

- А ці пару великих дерев неподалік від паркану будинку можна буде зрізати? – Покупець зупиняється і сердито дивиться на мене, - ви взагалі мене слухали?

Краще взяла б вихідний і залишалася в дома. Я ніби розірвана навпіл і одна моя половина повернулась до Києва. Нікого не хочу чути і бачити, тільки плакати... Ще й покупець такий надокучливий, вже другу годину засипає мене запитаннями. Хоч я йому ще півгодини тому вже відповіла на це запитання, що знаходиться за межами території будинку, чіпати не можна. То чуже!

Поморочивши мені ще з годину голову, клієнт залишається незадоволеним і їде, а я таке відпрошуюсь у Іринки і їду додому. В квартирі пахне квітами.  Згадую, як помітила Маргаритку на літній терасі кафе і так зраділа, ніби виграла джекпот. За Ярослава й згадувати боюсь, побачила і пропала в його темно - карих очах. Настрій став ще більш піднесений, коли випала нагода сходити з Маргариткою в дельфінарій. Після закінчення семінару вирішила прогулятись. Проходячи повз квіткову крамницю я не стрималась і купила собі весняний букет квітів. А ввечері ще й Лев підвіз додому. Одна череда везінь.

Скидаю взуття і лягаю на ліжко, піджавши під себе ноги. Яка ж я була щаслива того дня, коли побачила Маргаритку.  Коли з’явився Ярослав, відчула  як сильно я за ним сумувала. Було так важко стримувати себе і не показувати наскільки сильно я йому зраділа. Я кохаю його. Ні зміна місця прожиття, ні нова робота, не допомогли мені розлюбити його. Я хотіла бути з ним, але не змогла повірити йому знову, не змогла.

Мушу тепер думати в першу чергу про малюка, що ношу під серцем. Ярославу обов’язково розповім про вагітність, але для початку хоч до лікаря потрібно сходити. Стану на облік, а потім порадую татуся. Чи не варто? Ні, все- таки розповім, а він нехай вирішує, чи хоче приймати участь у вихованні нашої дитини, чи ні.

-Ало, - швиденько відповідаю на дзвінок Іринки з роботи.

-Соломій… - Іра мовчить. Збирається сказати мені щось не дуже приємне, відчуваю по її голосі. – В нас у агентстві відбувається позапланова перевірка.

- Зараз буду, - зриваюсь з ліжка і без додаткових запитань прощаюсь з Іринкою.

Визиваю таксі, так як хочу якнайшвидше прибути на роботу. Хапаю з тумбочки сумку і навіть не глянувши на себе в дзеркало, закриваю квартиру і спускаюсь ліфтом. Сідаю у таксі, яке напрочуд швидко приїхало і спрямовую всі свої думки в роботу.

-Вам сюди не можна, - в дверях на вході в офіс стояв високий молодий чоловік, - там відбувається позаплановий захід.

-Можна! Я тут працюю. Так що попрошу відійти, - я була досить войовничо налаштована.

Зайшовши до кабінету, побачила Іринку, яка стояла посеред кабінету бліда і перелякана. Перевіряючі рились в документах, вишукували незрозумілу інформацію в камп’ютері Іринки. Наш юрист пред’являв якісь папери контролеру.

-Ти прийшла, дякую, - Іринка підійшла до мене, - нічого не можу зрозуміти, вони щось говорили, але не ясно…

-Заспокойся, все вирішімо, - я глянула на трьох чоловіків з органу державного нагляду, які як ті собаки, намагались щось нарити. - Хто тут в них головний?

Іринка вказала на чоловіка, який розмовляв з нашим юристом, при цьому він копирсався в пред’явлених йому документах. Наш юрист був фахівець високого рівня, який мав хороші рекомендації і пропрацював вже не один рік в цій сфері. Юрист, Денис Михайлович, був спокійний, так як наше агентство вело чесну гру на ринку нерухомості і не було підстав для занепокоєння.

-Доброго дня, - підійшовши з Іринкою до них, я намахалась бути спокійною і ввічливою. – Можу я поцікавитись яка причина перевірки…

-А ви, взагалі, хто?- неприязно розпочав розмову контролер, дивлячись на мене із зверхністю.

- Мій заступник,- поспішила відповісти Ірина. - Мені стало приємно від почутих слів і навіть додало впевненості.

На його зморшкуватому обличчі з’являється неприємна посмішка. Він міряє нас з Іринкою поглядом, не поспішаючи мені відповісти. А потім таки видає надуману річ.

-Що, дівчатка? В дорослий бізнес вирішили погратись.

Та що він собі дозволяє?

-Нам надійшла письмова скарга на агентство «Стартмікс» від фізичної особи, в якій йдеться про шахрайські методи ведення бізнесу вашим агенством, - він відвернувся від мене і знову спрямував свій погляд на папери. – попрошу Вас не заважати.

-А я попрошу Вас пред’явити документ, який засвідчує правомірність ваших дій, - не вгамовувалась я.

-Сань,- звернувся він до свого співробітника, - надай дівчатам документи щодо правомірності наших дій. До речі, завтра також нас чекайте, ми маємо право на дводенну перевірку.

Уважно прочитувала кожнісіньке слово. Намагаючись знайти хоч якусь зачіпку в тексті. Дарма. У нас неприємності і здається великі. Справа може дійти навіть до суду.

-Ір, телефонуй Леву, нам може знадобитись допомога…

Перевіряючі через дві години пішли, а ми з нетерпінням чекали приїзду Лева. Він мав друзів в відповідних органах, які обіцяли допомогти в даній справі. Треба було діяти, щоб справа не набрала розголосу і ми не почали втрачати клієнтів.

Руслан явився з запізненням. По його виразу обличчя було зрозуміло, що новини невтішні. Він підійшов і присів біля нас на дивані.

-Вам знайома така особа як, Наталя Ігорівна. – Руслан пильно дивився на наші реакції. - Вона є власницею крупного агентства з нерухомості.

Я пригадала, як ходила влаштовуватись до неї на роботу. Але вона тоді навіть глянути на мене не хотіла, така  зайнята була своїм кавалером. Досить неприємна особа.

-Так, я знаю про кого йде річ, - мовила я.

-Отже, майте на увазі, що це саме ця дамочка постаралась вплутати вас в аферу з купівлею – продажем низки квартир.

-Але ж ми добре провіряли всі документи! – не розуміючи як так вийшло, говорила Іринка.

-Видно, не добре, - здихнув Руслан.

-Зрозуміло. Вирішила таким чином позбутись конкуренції. Не вийде. Ми обов’язково доведемо свою правоту. – і це були не пусті мої слова, адже я вирішила звернутись по допомогу в Київ.