Розділ 25. Сонечко. (Ярослав)

Розділ 25. Сонечко. (Ярослав)

 Сьогодні о другій годині дня в «Ріст Люкс»  проходить семінар – практикум.  Будуть присутні всі ріелтори, які співпрацюють з моєю компанією в Одесі. Не випадково вибрав саме сьогоднішній день для поїздки в Одесу, адже хотів побачити Соломію. Гляну на неї, хоч з далеку, і поїду з донькою і з іншими своїми супутниками в літній будинок біля моря.  А розмову із Соломією перенесу на інший день.

-Тоня, - звернувся я до своєї хатньої працівниці, яка і чути не хотіла, щоб до неї звертались по батькові. - ви з Маргариткою і хлопцями сходіть в кафе. Погода чудова, можете розміститись на літній терасі закладу. Закажіть чогось смачненького.  – діставши із гаманця дві купюри по тисячу гривень, я протягнув їх  Тоні.- цього вистачить?

-Так. Ярославе, а ви, що з нами не підете?

-Мені потрібно сходити ось в це приміщення, - я вказав рукою на будівлю, яка розташовувалась поряд з кафе. Там знаходиться компанія, в яку мені потрібно завітати ненадовго. - А ви зачекайте в кафе, поблизу. Якщо з Дейсі не дозволять, залиште її в машині.

Поцілувавши доньку в заспане личко і покинувши мікроавтобус, я направився до будівлі в якій і розміщувалась моя дочірня компанія «Ріст Люкс». Відчуваю, як прискорюється серце від думки, що ще трішки і зможу побачити Сонечко. Пройшовши пропускний пункт, де охоронець так низько схилився при вітанні, що ще трішки і зачепив би головою підлогу. Це зайве. Швидкою ходою направляюсь до кімнати для переговорів. За скляною перегородкою в стіні добре видно всіх присутніх і керуючого, який жестикулюючи руками розказував переваги наших будівель на ринку нерухомості.

Її немає. Ми що не заключили договір зі «Стартмікс», чи Соломія просто не прийшла. Моє розглядання присутніх не залишилось не поміченим. Максим,толковий хлопчина, що очолює мою дочірню компанію в Одесі, помічає мене. Полишивши розповідати він направляється до дверей і відчиняє їх. Нічого не зостається як зайти в переговорну і привітатись з присутніми. Зайшовши, ще раз обводжу всіх поглядом, і залишаюсь розчарований, не помітивши Соломію.

-Дорогі присутні, - звертається Максим до ріелторів, - хочу познайомити вас з нашим генеральним директором будівельної компанії «Дорошбуд» Ярославом Вікторовичем. Саме за його ініціативи і відбулась сьогоднішня зустріч.- Ось цього говорити було не обов’язково.

-Максим, - звертаюсь до нього тихо, щоб ніхто не почув, - Ви що не заключили договір з агентством нерухомості «Стартмікс».

-Заключили, - з задоволеним виразом обличчя відповідає керуючий «Ріст Люкс». І підходить до молодої дівчини років двадцяти п’яти, яка з явним інтересом дивилась на Максима. Звичайно, хлопець молодий, красивий, успішний, не дивно, що на нього заглядають молоді дівчата,- Ярослав Вікторович, це власниця агентства нерухомості «Стартмікс» Ірина Олексіївна, - така молода і вже такі успіхи, що скажеш, молодець.

 Чому вона не прийшла? Невже змінила  роботу? З такими не веселими думками я прощаюсь з усіма присутніми і покидаю приміщення.

Надворі тепло. Крокую до кафе в якому розмістились Маргарита, Тоня, Сашко і Марк. Помічаю широкі плечі хлопців на літній терасі і направляюсь до них.

Підійшовши  до їхнього столику, завмираю.

-Маргаритка, моя принцесо, - Соломія обіймала мою дочку, не забуваючи при цьому цілувати її волосся і щічки, - я не вірю своєму щастю, що зустріла тебе.

А Сашко і Марк поїдаючи піцу, розглядали принади Соломії в облягаючому синьому платті. Я приревнував.

-Хлопці! Надіюсь, ви вже поїли! – вони встали і відійшли на безпечну відстань слідкувати за нашою безпекою.  Розпоясались.

-Привіт, Соломія, - я так зрадів зустрічі. Вона сиділа біля моєї доньки тримаючи її за руки. В неї було охайно закручене волосся до гори і нанесений на обличчя легкий макіяж. Вона була так близько і в той же час відчувалась величезна відстань між нами.

-Привіт, - її слово, як холодний вітер, війнули мені в обличчя. Всі мовчали. Соломія знову глянула на Маргариту і розпочала їй посміхатися.

-Красуня, мені пора,- вона глянула на свій годинник на руці,- а то, я і так вже спізнююсь.

-Давай кудись сходимо, прошу. Ти ж мені ще в Києві обіцяла, що ми сходимо в океанаріум,- Маргаритка благальними очима дивилась на Соломію.

-Я не проти, але…

Соломія вагалась. Було видно як сильно вона сумувала за моєю дочкою і хотіла провести з нею побільше часу. І вона погодилась би одразу, але є одне «але» і це «але» - я.

-Соломій, - я вже був готовий благати її тільки б вона погодилася.-  Ми через два дні повертаємось назад до Києва. Будь ласка, сходімо завтра в дельфінарій. З нами піде ще й Тоня ,так, - подивився на Тоню. Вона, вловивши мій благальний погляд, сказала,що з радістю приєднається до нашої компанії.

- Гаразд, після п’ятої заїдете за мною, - поцілувавши  Маргариту на прощання і попрощавшись з Тонею,Соломія впевнено вирівняла плечі, і, проходячи біля мене добавила, - свою домашню адресу скину тобі в телефон.

На радощах я з хлопцями завіз Маргариту з Тонею в будинок. Марка залишив слідкувати за будинком, а сам прийнявши душ, переодягнувшись і похапцем перекусивши, відправився з Сашком в осередок Одеси. Забігаю в найпершу крамницю з квітами і купую троянди.

Сидимо з Сашком в машині біля роботи Соломії. В думках прокручую, що буду їй говорити... Нічого путнього не придумавши, беру букет і покидаю машину. Яке ж було моє розчарування, коли помічаю Соломію, виходячю з будівлі з букетом квітів в руках і ще з якимось молодиком. Хлопець - ровесник Соломії. Він говорить до неї і вона посміхається йому у відповідь, не помічаючи мене. Вони направились до його машини. Викинувши букет у смітник, що стояв неподалік, потім я сів у машину і Сашко повіз мене до моєї маленької квіточки.

Тепер ідея походу до дельфінарію не здавалась такою вдалою. Маргарита чекала цієї зустрічі, тому я не міг її підвести. І після п’ятої години наступного дня ми заїхали за Соломією. Вона чекала нас біля підїзду. Як завжди, красива, в чорних брюках і тоненькому білому светрі. Відкривши двері мікроавтобуса, Соломія поспішила до нас. В неї був гарний настрій, навіть мені вона подарувала посмішку і лагідне привітання.