Розділ 24. Подорож ( Ярослав)

Розділ 24. Подорож ( Ярослав)

-Розслабся, ти дуже напружений,- Вікторія стояла позаду мого крісла і масажувала мені плечі. Я навіть пожалкував, що скинув перед цим піджак і повісив на спинку крісла. Вона проводила своїми кігтиками по моїй шиї, намагаючись визвати в мені хвилю бажань.

-Вік, досить, хтось може ввійти, - а сам добре розумів, що без мого дозволу ніхто не посміє сунути носа в мій робочий кабінет.

-Тобі просто необхідний масаж, в тебе дуже напружені плечі, - вона нахилилась ззаду наді мною нижче і, розстебнувши мені гудзика, почала просовувати свою руку мені під сорочку. Було приємно, чого гнівити. Але, щоб хотілось нею оволодіти тут і зараз, ні. Я взагалі її не бажав, але вона чомусь вирішила інакше.   – Ти сам попросив приїхати, а тепер поводишся як кам’яна брила, - вона відійшла від мене і я видихнувши з полегшенням застебнув назад ґудзик.

-Вибач, я гадав в тебе обід,- вона стояла біля мене незадоволена, засунувши руки в кармани своїх брюк. - Ти не підскачеш, чому Стас так наполягає на зустрічі зі мною у СІЗО? Ти ж з ним зустрічалась, можливо, він щось говорив про мене.

-Ні. Та здався тобі цей злочинець. Напевно хоче вимолити менший термін ув’язнення. Якщо хочеш, звичайно, я організую вам зустріч, але не бачу в цьому ніякої потреби.

- Мені також, знаєш, не дуже хочеться спілкуватися з людиною, яка намагалась мене вбити. Боюсь, що не стримаюсь і таки зацідю йому по морді. - Вставши з крісла, я одягнув піджак, і стоячи біля столу, продовжив, - Тому вирішив для початку переговорити з тобою.

-Вирішуй. А я обідати. Ти зі мною?

Обідаючи з Вікою у дорогому ресторані, а на менше вона і не розраховувала, я таке вирішив зустрітись зі Стасом у СІЗО.  Віка сказала, що домовиться про зустріч і зателефонує мені.

Одні суцільні нерви, ще й Соломія надумала від мене втекти. Квартиру продала, Орисі заборонила будь-що розповідати про себе.  Соломія так зачепила мене, що я ніяк не міг перестати думати про неї. Я намагався її забути, не вийшло. Мушу повернути, хоча б в своє ліжко, а то збожеволію від думок про неї.

Після обіду вирушаю з Сергієм на будівництво. Потрібно на власні очі все перевірити і можна здавати будинок в експлуатацію.

-Сергій, я завтра їду в Одесу, - я помітно розслабився,  вмостившись на передньому сидінні біля водія. Сергій, ведучи машину, не розуміючи, позирає в мою сторону.

-Купатись ще холодно. – він посміхнувся.

-Якщо ти не забув, в мене там є дочірня компанія «Ріст Люкс», саме туди я і збираюсь. Розумник ти наш.

Виходячи на днях злючий із кабінету Орисі, я зустрівся з Миколою Дмитровичем. Ось він мені і розказав, що Соломія переїхала в Одесу і працює в агентстві нерухомості «Стартмікс». Їхнє агентство тільки розвивається і вони раді співпрацювати з різними забудовниками Одеси, для збільшення клієнтської баз. Микола Дмитрович, як виявилось, був більш говіркий, йому про табу Соломія напевно забула сказати, колишній керуючий Соломії люб’язно дав мені всі контакти нової роботи «утікачки». Як добре, що я маю фірму в Одесі і тепер зможу знову використати свій вплив, щоб зблизитись зі своїм сонечком. Бо без неї стає холодно, навіть в весняні теплі дні.

-Я їду на пару днів,ти залишаєшся в Києві слідкувати за порядком в компанії. Вибери мені толкового хлопця з охорони, з ним я і поїду. І до того ж не розлучати тебе з Орисею, он як цвісти почав, - я поплескав його по плечу.

Звечора почав пакувати валізу. Вже не терпілось побачитись з Соломією. Вона, сподіваюсь, вже заспокоїлась і ми зможемо спокійно поговорити і налагодити наші стосунки. Вбила ж собі в красиву голівку, що Віка моя дівчина.

-Татусь, куди ти збираєшся? - моя перлинка сіла на моє ліжко, похитуючи ногами. На ній була біленька піжама з рожевими слониками.

- Мені потрібно завтра зранку поїхати на пару днів в Одесу, - Маргаритка перестає енергійно похитувати ніжками і,насупившись, опускає голову.

-Доню, - присівши поряд, я обіймаю свою крихітку, - татко ненадовго. Що ти хочеш, щоб я тобі привіз?

-Не знаю, - вона знизує плечима.

-Я обов’язково виберу найкращий подарунок, для найкращої дівчинки в світі, - взявши на руки свою донечку,я йшов до її кімнати, щоб вкласти її спати. Маргаритка лягла і протягнула мені червоненьку книжечку з казочками, яка лежала на тумбочці біля ліжка.

- Татку,прочитай казочку, будь ласка.

-Можливо, бабусю покличемо, в неї це краще виходить.

-Ні, я в неї була, вона купається, - відкривши книгу і натрапивши на першу ліпшу казку, я розпочав повільно, з пониженим тембром в голосі, читати. Маргаритка уважно слухала. Пронизливо дивилась на мене своїми великими, карими оченятами, а потім запитала: - Чому Соломія більше не приходить? Вона що мене більше не любить? – Казкар з мене нікудишній, це я зрозумів.

-Ну, як можна не любити таку красуню. Соломія просто поїхала в справах в інше місто, от і не має змоги з тобою зустрітись, - негарно обманювати маленьку дівчинку, але доля правди в моїх словах все - таки була присутня.

Ранком просинаюсь не від звуку будильника, а від гучних звуків, які долинають в мою кімнату. Одягнувши спортивні штани, швиденько йду на голосні звуки, які  відлунюють по всьому будинку.

-Куди ти зібралась, Маргарита? – вона волочила по східцях свою дитячу дорожню валізу, яка була із пластику на чотирьох коліщатках. Сама ж була одягнена в піжаму, в якій спала. Тримаючи валізу за витягнуту ручку, Маргарита тягнула її, при цьому пластик на валізі і коліщатка видавали гучний звук, скочуючись на наступну сходинку слідом за донею. Речі були складені абияк і тирчали з валізи в різні боки. Але Маргаритку це не хвилювало, вона, піднявши свою голівку догори, спускалась з валізкою в вітальню.

- Я їду з тобою,- це було так впевнено сказано, ніби обговоренню не підлягало. Що скажеш, донька свого тата. Надумала і робить.

- Маргарита, стривай! – зупинившись на східцях вона чекала поки я до неї підійду, - Бабуся не зможе поїхати в неї на сьогодні, та й на завтра, назначені косметичні процедури, розумієш доню.