Розділ 23. Новина

Розділ 23. Новина

Іринка на радощах так поспішала, що навіть двері не причинила. Сподіваюсь, поспішала не дарма і наше агентство «Стартмікс»  зацікавить «Ріст Люкс»  для подальшої співпраці.

 Виконавши основну роботу, я вирішила дещо глянути в комп'ютері. Оскільки думка про материнство постійно була в моїй голові, я вирішила подивитись на комп’ютері, які клініки Одеси надають послугу з штучного запліднення жінки від чоловіка донора. В Одесі виявились непогані клініки з хорошими відгуками. А які милі дітки були сфотографовані зі своїми мамами, я аж замилувалась.

-Я згоден стати донором, - по обидві сторони від мене опустились чоловічі руки. - Зі мною буде набагато приємніше це зробити, ніж з катетером.

-Тебе не вчили, що підглядати некрасиво! – швидко вимикаю заставку на екрані комп’ютера. Не для Левових очей відкривалось. – і чому ти підкрадаєшся?!

-Хотів пожартувати, але як побачив, що ти дивишся, то аж застиг на місті, - Руслан вирівнявся і, обпершись об мій стіл, схрестив руки. - Соломій, ти що серйозно хочеш на це піти?

-Не твоє діло! - мені стало неприємно, що він вторгся в мій особистий простір. Ще й глузувати наді мною зібрався? Не дозволю.

-Не сердься, - він посерйознішав, - Я взагалі то заїхав за тобою і Іринкою, щоб ми разом пообідали.

-Іринки немає в офісі, а я не голодна. Так що бувай.

-То може вип’ємо кави? - Він ніби хотів загладити свою вину, але я все одно залишалась на нього сердита.

-Кави я і в офісі поп’ю.

Руслан, попрощавшись, пішов. А я залишок дня ходила знервована. Принесло ж його саме тоді коли мені захотілось подивитись в комп’ютері інформацію не по роботі, а суто особисту.

В кінці робочого дня дуже захотілось їсти, а саме щось м’ясне. Тому дорогою додому відвідую супермаркет і купую гарний шматок м’яса. Сьогодні я його стушкую з картоплею, вирішено. Прийшовши додому, я помила руки, переодягнулась і розпочала готовити свою страву. Погралась я близько годинки, але воно того варте. М’яско вийшло соковите, а картопелька чудово його доповнювала. Повечерявши, я приступила до миття посуду, але моє заняття перервав звук мобільного телефону.

- Слухаю, -сердито мовила. Не дуже хотілось розмовляти з Русланом: я на нього ще сердилась.

- Я біля твого під’їзду стою зі смачним тортом. Скажеш код?

- Скажу, не проганяти ж тебе. І торти я дуже люблю.

В двері подзвонили і я вже добре знала, хто стоїть за вхідними дверима. Не дивлячись у дверне вічко, відчиняю двері. Переді мною з’являється протягнута рука Руслана з рожевими тюльпанами. Бідні квіточки ніби втомились ті низенько посхиляли свої голови. Але все рівно виглядало дуже мило. В іншій руці він тримав торт.

-Це тобі, -він протягує мені квіти і помітно нервує.

-Дякую, проходь. – Забираю в нього ще й торт.- Це шоколадний « Фондан»? – Дивлюсь на торт, - по праву один з найкращих тортів Одеси, мушу відмітити.

-А в тебе смачно пахне, - говорить  Руслан, проходячи за мною слідом на кухню.

-Будеш картоплю тушковану з м’ясом? - Він схвально киває головою.

Їсть мовчки, поки я кладу квіти в невеличку вазу. Поклавши чайник і порізавши торт, я сіла навпроти гостя, поклавши нам по чистій тарілочці для торту. Пару разів він робить спробу зі мною заговорити, але так і не наважується. Сидить і  мовчки їсть.

-Дякую, ти чудова господиня, - доївши, він відносить пусту тарілку до раковини.

Ідучи назад, Руслан направляється до мене і мене це насторожує. Ціпенію, коли він підходить близько і присідає  навпочіпки біля моїх ніг. Він торкається руками моїх колін і підіймає голову.

-Я не жартував, чуєш, - Руслан з хвилюванням заглядає мені в очі і я помічаю своє відображення в його блакитних очах. Я й справді готовий замінити тобі донора. Я навіть буду приймати участь у вихованні малюка.

-Сядь, будь ласка, на своє місце, - забираю його руки із своїх колін, - це якось занадто.

-Соломій, ти прекрасна дівчина, - Руслан не поспішає підійматися, -я навіть готовий одружитися на тобі.

-Лев, про це не може бути й мови. Я не буду використовувати тебе, ми просто друзі.

Руслан після моїх слів про дружбу таки вирішив піднятись і сісти навпроти.

-Якщо передумаєш, тільки подзвони і я приїду в любий час доби.

-Лев, мені не статеві стосунки потрібні, а дитина. Моя дитина.

Залишок вечора ми не торкаємось теми материнства, розмовляємо про погоду, роботу, але розмова не дуже клеїться і Руслан таке вирішує піти.

-Може даси мені шанс? - Одягаючи куртку в коридорі, Руслан знову порушує неприємну для мене тему. - Давай попробуємо зустрічатись.

-Ми будемо зустрічатись, але виключно як друзі.

Треба ж, таке вигадав. Не Лев, а Робін Гуд, їй богу.

Сонечко з ранку посміхається мені в вікно і я, вимкнувши будильник на мобільному телефоні, потягуюсь  і, встаючи з ліжка, відчуваю запаморочення і легке недомагання. Напевно забагато з’їла їжі ввечері, ось тобі і наслідки. Вирішую трішки полежати, але легше не стає. З’являється нудота.

-Іринка, привіт, я трішки затримаюсь. Щось не дуже добре себе почуваю.

-Будь удома скільки знадобиться, ти мені потрібна здорова.

- З обіду обов’язково буду, в мене з клієнтом призначена зустріч на чотирнадцяту годину, а потім на шістнадцяту. Сподіваюсь, минеться…

Полежавши ще дві годинки, я плентаюсь на кухню. Апетит відсутній, але є бажання випити солодкого чаю. Поки стигне чай, я таки потраплю до ванної кімнати почистити зуби. Вмивши обличчя холодною водою відчуваю полегшення і вже більш впевненою ходою я повертаюсь на кухню.

Після обіду таке оклигую. Швиденько одягнувшись і зробивши легкий макіяж,  аби приховати блідуватість на обличчі, я виходжу в коридор, щоб розчесатись. Відкриваю флакончик з парфумами і тут же закриваю, бо від мого улюбленого запаху мене починає нудити.

На роботі день проходить в звичному руслі. Я навіть забуваю про своє ранкове недомагання, вся поглинута роботою. Повертаючись додому, хочеться ковбаски, але згадавши немічний ранок, полишаю порив зайти в найближчий магазин. І каша з салатом підійде.