Розділ 22. Робота(2)

Розділ 22. Робота(2)

-Дівчатка, я на роботу, - і направився до дверей. – В обід я приїду і поїдемо в  моє улюблене кафе, до зустрічі.

Він поїхав, а Ірина, вийшовши з - за столу, підійшла до мене і протягнула руку для привітання.

-Давай нормально познайомимось, мене звуть Ірина, по батькові звертатись не потрібно. Я ще нічого не досягла в свої двадцять шість, щоб мене можна було б величати. – я також протягнула руку для привітання.

-Мене звуть Соломія і я дуже рада працювати на Вас.

-Не на Вас а на тебе.  Домовились? Ну хіба що при клієнтах можна на Ви,- на її обличчі з’явилась приємна посмішка.

Ірина підійшла до коробки яка стояла на столі і розпочала виймати звідти папки.

-А ось цього робити не потрібно, - вона здивовано глянула на мене, - Ми переїжджаємо.

-Куди? - Оторопіла   Ірина.

-Бажано в більш людне місце. Ремонт в приміщенні обов’язково має бути, це наше обличчя. – Ірина глянула на стіни, на яких старі шпалери були вигорівші від сонця і в деяких місцях почали відставати від стін.

-Я купилась на недорогу оренду.

- А ти співпрацювала з юристом?

-Є тут один,також працює в цьому приміщенні, я інколи зверталась за порадами.

-Нам потрібен хороший, перевірений юрист, можна поки що не на постійній основі. Розумієш, на ринку нерухомості дуже велика кількість шахраїв. Кожнісіньку угоду потрібно перепроовіряти чи вона легальна. Нам наші клієнти мають довіряти. Тоді і почнуть з’являтися хороші відгуки. Я ще зателефоную в Київ і постараюсь домовитись з Миколою Дмитровичем, це мій колишній шеф, щоб ми співпрацювали, по обміну клієнтами. Комусь потрібно житло в Києві, а комусь в Одесі. І рекламодавця  в Києві знаю я чудового. В нас час без реклами нікуди. Іра, для свого агентства ти маєш придумати назву. І ще… ні, для початку гадаю досить.

-Я сьогодні Лева розцілую за тебе, - підійшовши близько вона простягла до мене руки, - можна я тебе хоч обійму?

До обіду ми займались пакуванням речей для переїзду і підшуковували на сайтах нове приміщення для офісу. Іринка розповіла, що дуже хотіла наслідувати брата, от і затіяла створити своє власне агентство з нерухомості. Хоч тато з Русланом її попереджали, що потрібно самій для початку попрацювати в якомусь агентстві ріелтором. Але її запал взяв гору і тато виділив гроші для старту.

-Напевно, досвіду мало,- вона пожала плечима, - от і полетіло все шкереберть.

В обід Руслан, як і обіцяв, заїхав за нами і ми поїхали в кафе. Цілу дорогу Іринка розповідала брату про наш переїзд і що ми вже підібрали пару варіантів для офісу. Я мовчала, як миша, сидячи на задньому сидінні автомобіля. Руслан посміхався і досить часто дивився на мене в дзеркало салону заднього виду.

-Дівчатка, що будемо замовляти? Я пригощаю. – Ми взяли до рук меню. Руслан з сестрою сіли по одну сторону а я навпроти них.

-Я всеїдна, тільки небагато, - Руслан подивився на  мене з- під меню і посміхнувся.

-То були продукти на цілий тиждень, - відповіла я, зрозумівши що він згадав мої дві сумки з продуктами. І теж посміхнулась.

-На твій смак, - запропонувала Іринка брату.

-Тоді форшмак, ну як без нього, бефстроганов з картоплею пюре і салат з бринзою і помідорами. Підійде? - ми з Іринкою погодились і Руслан віддав заказ офіціанту.

-Ір, о котрій закінчується ваш робочий день?

-А тобі навіщо,я ж на машині?

-Хочу Соломію підвести додому.

-Я й сама можу підвести. Можливо… - вона, як та лисичка, примружила очі.

-Неможливо! - я трохи за різко втрутилась в розмову. Потім більш м’яко продовжила, - ми просто сусіди.

-Зрозуміло. Працювати будемо до вісімнадцятої.

-Соломій, поїдеш ввечері зі мною додому?

-Гаразд, - а як я могла не погодитись, як я вийшла з квартири тільки з мобільним і ключами від квартири.

Повернувшись на роботу, я дізналась, що Іринка розумна дівчина, яка добре володіє  англійською, і непогано розбирається в бухгалтерії. З нас вийде непогана команда. Ми одна одну ніби доповнювали в роботі.

Руслан, як і обіцяв,  о вісімнадцятій годині приїхав за мною. Дорогою додому він запитав:

-А поїхали в бар? Там сьогодні виступає мій друг, він чудово співає і грає на гітарі, - він направив свій погляд з дороги на мій спортивний костюм. – Можеш заїхати додому переодягнутись? Якщо хочеш, але це не обов’язково.

-Лев, ти класний. Зрозумій мене правильно, - як же пояснити, щоб він не образився, - я не шукаю стосунків. Ти допоміг мені знайти роботу і я тобі безмежно вдячна. Постараюсь не підвести твою сестру і повністю буду віддана роботі. Друзі?

-Друзі, - понуро вимовив Лев, - друзі теж ходять в бар.

-Ні, Лев я додому, а ти поїдь.

-Ні, я мабуть теж додому,- таки образився.

Біля вхідних дверей в свої квартири ми розпрощались. На радощах, що знайшла роботу зателефонувала Орисі. Вона єдина, з ким я ще не спілкувалась, відколи приїхала в Одесу.

-Ориська можеш мене привітати, я знайшла роботу!

-Вітаю! Я гадала, ти про мене вже забула.

-Ні, моя хороша. Через тиждень дороблю ремонт і можеш приїжджати в гості.

-А можна з Сергійком? – ми обоє замовчали. Не хочеться, щоб Ярослав дізнався де я живу, а Сергій як- не- як його друг.

-Соломій, Ярослав приходив в агентство і запитував мене, де ти ділась. Він був дуже злий. Говорив, що ходив до тебе на квартиру, а там нові мешканці.

-Ти ж йому нічого не розповіла?

-Як і домовлялись, німа як риба.

-Приїжджай, але поки що без Сергія.

-Гаразд, зрозуміла.

Він шукає мене? Навіщо? В нього ж така краля, нехай виціловуються й далі. Везе мені на чоловіків, яким мало однієї жінки, їм ще й другу подавай.

З переїздом в новий офіс життя заграло яскравішими фарбами. З’явились перші клієнти. Часу інколи не хватало навіть на обід, але це дрібниці. Головне, ми на правильному шляху, що дало агентству  фінансовий підйом. Іринка найняла бухгалтера, тому що часу вкрай бракувало. Ми вийшли за межі Одеси і вже займались купівлею-продажем нерухомості в Одеській області. Руслан інколи підвозив на роботу. Він з Іринкою стали для мене найріднішими людьми в Одесі.