Розділ 21.Пошук роботи

Розділ 21.Пошук роботи

Пообідавши, приступила до пошуку роботи на просторах інтернету. Вмостившись на ліжку і відкривши ноутбук, я розглядала оголошення. Потреба в ріелторах виявилась не така і велика, тому  не гаючи часу, зателефонувала по першій об’яві.

-Доброго дня, я телефоную по об’яві. Вакансія ріелтора ще актуальна? – Почувши невтішну відповідь я розпрощалась з дівчиною, з якою вела розмову, і продовжила пошук…

Зателефонувавши ще в два агентства, я таки натрапила на агенцію з нерухомості, де мене  люб’язно запросила  на співбесіду,  завтра о дев’ятій годині.

Вже була дев’ята тридцять, а я ніяк не могла знайти будівлю з вказаною адресою. Хвилювання наростало. Тому вирішила зателефонувати і попередити про запізнення. На що мені люб’язно відповіли, щоб я не хвилювалась. І підказали, як саме  виглядає будівля, в якій знаходиться агенція. Дівчина по телефону заспокоїла, відповівши, що керуючої теж не має на місті і я можу не поспішати.

-Ви не перша, хто не може нас  знайти, тому що вхід знаходиться з іншої сторони будівлі. – Люб’язно підказала вона мені.

Зайшовши в середину, я була приємно вражена. Сучасний ремонт. На стінах фото-картини з зображенням сучасних житлових будівель біля моря. Витягнувши з сумки своє резюме, я направилась до приймальної.

-Добридень! – привіталась я з молоденькою дівчиною – секретарем,як стояла за високою стійкою ресепшн.

-Ви мабуть Соломія, - вона привітно посміхнулась, - присаджуйтесь, - і вказала на диванчик поряд стійки.- Наталя Ігорівна телефонувала, що вже виїжджає з дому.

Я вже була готова чекати скільки знадобиться. Головне, що  на місці і, як бачу, конкуренції в мене на сьогодні немає. Тому поклавши своє резюме на коліна і з полегшенням видихнувши, що вже на місті, терпляче почала чекати. Вже пройшла майже година, а керуюча так і не приїхала. Секретар запропонувала каву, напевно, щоб я не заснула.

-Ні, дякую.

Нарешті двері відчинились і в приміщення зайшла Наталя Ігорівна, досить показна жінка у дорогому вбранні. Вона аж світилась від щастя. І слідом за нею зайшов молодий чоловік десь приблизно її віку, а можливо і молодший.  Схвативши  його під руку,  вона направилась з ним до свого кабінету. Не глянувши ні на мене, ні на секретаря.

-Лізочка,- посміхаючись своєму супутнику вимовила жінка, - дві кави в мій кабінет.

-Наталя Ігорівна,тут вас дівчина чекає на співбесіду.

 Керуюча зупинилась. Обернувшись, вона глянула на мене байдужо.

-Вакансія ріелтора вже зайнята,- вона глянула на свого супутника і підморгнула йому.

Він, як та вдячна собачка, тільки замахав головою в знак згоди, з задоволеною мордочкою. Ось і підійшла до кінця моя співбесіда. Керуюча із своїм новим ріелтором, який по сумісництву був їй і бойфрендом, зайшли в кабінет. А мені залишилось розпрощатись з приємною дівчиною секретарем і покинути приміщення. Наталя Ігорівна зуміла поєднати корисне з приємним, а я опинилась за бортом.

На дворі була тепла і сонячна весняна погода. Що зовсім не співпадало з моїм похмурим настроєм. Присівши на літній терасі невеличкого кафе, я замовила капучіно і шматочок яблучного пирога. Місце вибрала вдале. Мені відкривався чудовий краєвид на архітектурні будівлі, біля яких росли вже не молоді, але охайно підстрижені дерева. Люди йшли в своїх справах, а хтось просто прогулювався. В Одесі відчувався спокійніший ритм життя, ніж у Києві. І це навіть трішки заспокоїло і розслабило в товаристві з моєю запашною чашечкою капучіно.

Так, відволіклась. Достаю мобільний і знову вводжу в телефоні «пошук роботи, Одеса». Є вакансії медсестри і фармацевта, але мене не приваблює робота по моїй освіті. Тому гортаю далі. А це в нас що «продавець – консультант в автосалон», цікаво. Варто спробувати. В машинах я непогано розбираюсь, а що потрібно знати про пристрій і технічні характеристики, то я визубрю. Я вправна учениця. Швиденько допиваю напій і, фактично запхнувши залишок пирога і розрахувавшись телефоную по об’яві.

Мене запросили на співбесіду в автосалон завтра на десяту годину.  В гарному настрої приїжджаю на квартиру. Їсти не хочеться. Тому переодягаюсь швиденько в спортивний костюм, одягаю кросівки і вирушаю на прогулянку до моря. Його безкрайні простори заворожують, а звук хвиль діє як заспокійлива пігулка. Час пролітає швидко, з’являється апетит і я повертаюсь до квартири, щоб поїсти і провести залишок вечора за чудовою книжкою, яку привезла з собою.

-Привіт!- посміхнувся до мене ранковий знайомий. Коли ми двоє зайшли до ліфту.- Як пройшов день?

-Дякую, добре. - Я нажала на кнопку зі своїм поверхом.

Не бажаючи продовжувати розмову, направила свій зір на кнопки виклику ліфта, які засвічувались в залежності від поверху, на якому ми перебували. Від нього пахло легкими чоловічими парфумами, як для його  віку досить вдалий вибір.

-І давно Ви до нас переїхали?

-Недавно.

-І звідки така красуня до нас приїхала? – Він що залицяється? Хлопець, звичайно, красивий, світло - русяве волосся, смуглява шкіра, трішки гоструватий ніс, колір очей не знаю, бо не придивлялась.  Проходили. Нехай навіть не тратить час на мене, це марно. Я сюди не за стосунками приїхала.

-Вибачте, я не налаштована на розмову, - нехай ображається мені байдуже, аби відчепився.

Нарешті мій поверх і я можу облишити цього молодого парубка. А ні, він виходить слідом за мною. Ми що й ще сусіди по поверху? Ще краще, наші двері знаходяться поряд.

-Я забув представитись. – ми якраз підійшли кожен до своєїх дверей. – Мене звуть Руслан, але можеш називати Левом, на мене так всі друзі кажуть.

Ну де ж він в’зявся на мою голову, цей Лев. Це ж треба було під його машину картоплю висипати. А тепер виявляється, що ми ще й сусіди. Тепер мушу і сама представитись, бо буде зовсім нечемно з мого боку. Житло орендоване, тому це сусідство ненадовго.

-Мене звуть Соломія,– відповідаю ввічливо. Відчиняю ключем двері . – Бувай, Лев.- і нарешті, заходжу в квартиру, зачинившись з середини на всі можливі замки…