Розділ 19. Рішення

Розділ 19. Рішення

… рішення…№1

-Соломій, може ти передумаєш? - благально запитала Орися сидячи навпроти мене в кафе, неподалік роботи.

-Ні, я вже все вирішила, -  допиваючи свою обідню каву і подивившись на годинник, я відповіла  Орисі. – Ходімо вже ,а то запізнимось на роботу. А Микола Дмитрович, хоч і добрий керуючий, зате любить пунктуальність в роботі.

-Чого тобі його боятись? Ти все одно нас покидаєш.

-Я ще цілий тиждень буду з вами. Ще встигну тобі надокучити.

-Не говори дурниць. Я навпаки вже починаю за тобою сумувати, а ти ще навіть від нас не пішла.

-Ориська, я теж буду сумувати за тобою і за всім нашим колективом. Не забувай, що ти обіцяла мені частенько телефонувати.

-Я ще й буду приїжджати до тебе.

-Завжди буду тобі рада,- посміхаючись одна одній, ми вирушили до агентства.

Рішення прийнято і я все добре обміркувала. Тому, з вірою в краще завтра, я розпочала зі звільнення з роботи.

Зайшовши до агентства, ми з Орисею йшли до свого кабінету. Колеги, які зустрічались по дорозі,  не дуже щиро мені посміхались. Я почала відчувати себе щуром, що тікає з пошкодженого судна. Але це було не так, я просто хочу кардинально змінити своє життя. Зробивши вигляд , що я не помічаю докорів колег, я привітно їм посміхнулась і рушила до свого кабінету слідом за Орисею.

Заява із звільненням вже пару днів лежала у керуючого на столі. Микола Дмитрович ніяк не хотів підписувати, говорив: - Нехай полежить, а ти, Соломія Юріївна, добре все ще раз обміркуй, підписати завжди встигну. Пам’ятай, що ти втрачаєш непоганий заробіток , а я цінного підлеглого. Якщо все - таки вирішиш піти, то відпрацьовувати два тижні я тебе не примушу. Що не кажи - золотий чоловік.

Не встигли ми з Орисею переступити поріг кабінету, як ззаду почулось: - добрий день. Обернувшись, ми помітили кур’єра, який тримав чарівний букет  тюльпанів, ромашок і ще якихось синеньких, маленьких квіточок. Я вже уявила, як ця красота полетить в корзину для сміття, або повернеться адресанту.

-Мені потрібна Орися Павлівна, - Орися аж підбігла до кур’єра.

-Це я, це я, - вона була така щаслива, що і я собі посміхнулась.

-Розпишіться будь ласка про одержання, це вам, - і передав їй прекрасний букет.

Орися стояла посеред кабінету, міцно притискаючи букет до грудей і вдихаючи його пахощі. Її очі світились від  піднесеного настрою. Як жінці мало потрібно для щастя! Присівши  за робочим столом, я спостерігала як  пощасливівши, Орися побігла набирати воду для квітів, а потім довго поправляла букет в вазі, який поставила собі на стіл.

-Соломій, - вона почала заглядати в середину букету,- а тут немає записки? І як я маю дізнатись від кого вони?

В Орисі задзвонив телефон. Вона потягнулась руками в сумку за телефоном, а очима так і продовжувала вишукувати записку серед квітів.

-Алло, - спішно вимовила Орися. Потім на її обличчі з’явилась посмішка а в голосі кокетство. – Так, я Вас  впізнала, Сергію... Дякую, дуже красиві.

Орися вийшла в коридор поговорити по телефону, а я відкривши робочу сторінку на комп’ютері,  почала уважно вивчати оголошення на сайті нашого агенства.

…рішення…№2

 Мені було цікаво за скільки можна продати однокімнатну квартиру на вторинному ринку. Так, саме так,я вирішила продати свою квартиру і переїхати в інше місто. А що? Якщо змінювати своє життя, то кардинально. А роботу ріелтора знайду і в іншому місті. Спеціаліст я хороший, та і досвід роботи в мене немалий.

Я гадала, якщо переїду в нове місто, розпочну нове життя і для Ярослава не залишиться місця в моїй голові і моєму серці. Ви подумали я тікаю? Ні. Щоб тікати, потрібно, щоб тебе хтось хотів догнати, а Ярослав більше не телефонував і не шукав зустрічі, та й на краще. Я все одно для себе вже все вирішила.

Орися зайшла до кабінету, ні не так, вона фактично забігла і вже за мить сиділа в мене на столі. ЇЇ щоки почервоніли, а очі світились від щастя.

-Соломій, я найщасливіша жінка в світі. Сергій запросив мене в ресторан після роботи, уявляєш?  - Вона приклала руки до грудей і видихнула.

Радіючи за Ориську, я тільки хотіла вірити, що Сергій не виявиться таким негідником, як його шеф. І не зробить боляче моїй подрузі.

-Клас!  Я справді за тебе дуже рада. – Вона зіскочила зі столу і розпочала себе роздивлятись. - Може відпроситись і поїхати додому переодягнутись? Якось занадто просто я одягнена.

-Ти красиво виглядаєш, - На ній була синя блузка з глибоким вирізом зпереду, а Орисі було що показати. Чорна юбка нижче колін і красиві темно - сині туфлі на підборах. – Ще підмалюєш губи і будеш готова  до побачення.

-Ну гаразд, переконала.

Залишок робочого дня пройшов досить спокійно. Орися виїжджала з клієнтами показувати земельну ділянку. А я весь час була в агентстві, зустрічалась з клієнтами, які хотіли продати своє житло, або обмінятись з кимось на більше з доплатою. Загрузила фотографії своєї квартири для продажу в базу агентства і вже мала пару охочих її оглянути. Але потрібно ще  хоч би з пару днів, щоб я мала змогу вивезти речі і ті меблі, які я не буду залишати наступним власникам.

-Орись, до завтра, - я стояла біля дверей кабінету повністю готова до виходу.- Здається ти казала, що домовлялась з Сергієм на шосту біля входу в агнство, а вже десять хвилин на сьому.

-Ну ти поглянь! – вона злісно терла вологими серветками свої туфлі,- це ж треба було так в вологу землю устряти.

-Ти їх вже давно витерла, - я взялась за ручку дверей, щоб покинути кабінет. - Ну бувай.

-Зажди, я вже теж виходжу.

-Ну як я виглядаю? - В останнє запитала мене Орися, перед тим, як ми покинули будівлю.

- Не хвилюйся ти так. Виглядаєш ти чудово.

Назовні прохолодно, мрячить міленький дощик. Небо затягнуте, що дає зрозуміти, що така погода протримається ще довго. До зупинки недалеко, тому я й не дуже хвилююсь, що не взяла парасольку. Навпроти помічаю припарковану машину Сергія, в ній він вперше відвозив мене до Дорошевих. Сергій швиденько покидає машину і направляється до нас. Але, на жаль, це не єдина машина, яка стояла біля агентства і її я також добре упізнала. Тому швиденько розпрощавшись з Орисею і помахавши на прощання рукою Сергію, я рушила швидкою ходою до зупинки.