Розділ 18. Мій, не мій. ( Ярослав)

Розділ 18. Мій, не мій. ( Ярослав)

Ранкове світло ріже очі. Чому не зашторені вікна? Я ставлю подушу на голову, а сам впираюсь обличчям в постіль. Не допомагає. Таке відчуття, ніби я мішок з цементом поклав собі на голову. В голові починають спливати події вчорашнього вечора, потім вчорашньої ночі. І я вже починаю розуміти, чому так болить голова - і то добре. Згадка про Соломійку тільки додає болю в скронях. Розумію, що потрібно встати з ліжка і випити таблетку, бо геть погано себе почуваю.

Сівши на ліжко і дивлячись на себе, я бачу,що  спав в тих самих штанах і сорочці, що був на вечірці. Сорочка  напів розстібнута і пахне незрозумілими жіночими парфумами. Цей запах дешевий і противний, тому довго не роздумуючи скидаю сорочку через голову і жбурляю на підлогу.

 Як тільки пригадую сльози на юному личку Соломії, почуваюся кепсько, тому занурюю свої руки в волосся і міцно їх стискаю. Голова тяжка, тому я нахиляюсь уперед, розсунувши ноги порізно.

Починаю пригадувати події вчорашнього вечора, як хотів піти за Соломією, щоб пояснити це непорозуміння.

-Ярик, стій! – Вікторія міцно схопила мене за руку, - ця дівчина тебе точно слухати не буде. Ми дівчатка краще порозуміємось. Я сама їй поясню, що це був просто дружній поцілунок.

-Віка! – Я підвищив голос, - друзів так не цілують!

-Ну вибач, -  жалісливо мовила вона дивлячись на мене, - це все алкоголь.

Вікторія швидко покидає ресторан, щоб заспокоїти і пояснити Соломії, що між нами нічого немає. А я спрямовую весь свій гнів на Сергія, який теж зайшов слідом за Соломією і стояв всю цю «виставу» поряд.

-За що я тобі плачу! ?– Я схопив його за верхню часину піджака, - ти що, не міг її затримати на дворі!? Ти ж бачив, що я пішов танцювати з Вікторією.

-Заспокойся! – Я дивився йому в очі, нервово дихаючи. – Ярослав, я намагався… але вони прошмигнули.

-Звідки вона тут взялась!?- На що Сергій тільки знизує плечима.

Бачу як  Вікторія повертається з сумним виразом обличчя. Забираю руки з піджака Сергія і направляюсь до неї.

-Вона сказала, що ти їй більше не потрібний.

-Все одно я мушу  поговорити з Соломією.

-Вона вже поїхала. Забудь про неї, таких дівуль повне місто. Мені насправді так прикро,- вона почала погладжувати мене по руці. - Пішли випє’м.

Я більше не хотів тут залишатись. Відчував же ж, що не потрібно сюди приходити. Злючий вже сам на себе я забрав пальто з роздягальні.

-Тебе відвести  додому? - Запитав мене Сергій, теж одягаючи пальто.

-Ні, я хочу випити, але не тут.

Всю дорогу до бару я мовчав. Сергій також мовчки вів машину. Розумів, що їхати до Соломії і виправдовуватись зараз марна справа. Вона все одно мені не відчинить. Так кепсько, що хочу просто напитись і на деякий час забутись.

Бар зустрічає нас жвавою музикою і великою кількістю відпочиваючих, які танцюють і п’ють спиртні напої. Саме те, що мені зараз і потрібно.

-Хлопче, будь ласкавий,налий подвійне солодове віскі без льоду, - звернувся я до бармена, присівши біля барної стійки.

- Може все - таки краще додому?- Сівши поряд запитує мене Сергій.- Завтра на свіжу краще буде думатись.

-Повчати мене зібрався! Бери машину і вимітайся! Я визву таксі, - випив міцний напій, який порадував своєю палітрою смаку, я знову звернувся до бармена: - повтори.

В  цій порції віскі, як і в наступних двох, не відчувалося смаку, віскі просто обпалювало горло. Але очікуваний ефект настав.

-Серий, а поїхали до Соломійки, вона ж хороша дівчинка, має все зрозуміти. - сп’янілим голосом звертався я до Сергія.

-Вона тебе не впустить, тим більш в такому стані.

-Пригостите? - запитали дві брюнетки сідаючи поряд нас.

-Та без питань. Бармен! – підіймаю руку, даючи зрозуміти, щоб він підійшов.

-Налий дамам випити. За мій рахунок.

Дами виявились досить розкутими. І вже після першої чарки спиртного одна з них почала вести зі мною невимушену бесіду. Що вона мені  говорила не пам’ятаю, та хіба це має значення. А далі все як в тумані.

Йду до шафи, голова крутиться і болить, в горлі ніби пустеля. Дістаючи з шафи першу ліпшу футболку,яка потрапляє мені на очі, одягаю її і спускаюсь на перший поверх.

-Синку, - мама зі стурбованим виразом обличчя підходить до мене і хитає головою, - хіба гоже так напиватись? Ти собі такого раніше не дозволяв. От скажи мені. Хіба я тебе так виховувала?

-Мам, не зараз… І так голова розколюється.

-Іди на кухню,а я зараз принесу тобі ліки.

Прийшовши на кухню, випив дві склянки води і сів за стіл. Чекаю, поки мама принесе ліки і продовжить вичитувати мене, як маленького хлопчика.

-Ну хіба тобі не соромно? - подаючи ліки і воду, продовжила мама, - та тебе Сергій майже на собі приволік. А співав ти так голосно, думала Маргаритку розбудеш.

-Співав?

-Так.

Відганяєш мене ти від свого вікна

І смієшся чогось і радієш

Та чому ж ти така, та чому ж ти така,

І коли ж ти мене зрозумієш?..

-Досить, - взявшись руками за голову дивлюсь на стіл.

-Зажди, там ще приспів був.

За тобою серце мліє,

Соломіє, Соломіє!..

-Синку, ти що, посварився з Соломією? Тому й напився?

-Мам, облиш мене… Я в душ.

І неквапливо поплентався в свою кімнату приймати душ. І тільки стоячи під струменями прохолодної води, я відчув, що мені помаленьку почало ставати легше. Змивши з себе запах духів Вікторії, який перемішався з духами вчорашньої мадам, я просто стояв піт душем і насолоджувався сильним натиском води, що дошкуляв мені по тілу. Було потрібно зателефонувати Соломії, щоб домовитись про зустріч і все їй пояснити. Тому, закрутивши рушник на стегнах, я вийшов з ванної кімнати. Мобільний телефон знаходжу у внутрішньому кармані піджака, який кинутий на спинку крісла в моїй кімнаті. Набираю мобільний номер Соломії і з нетерпінням чекаю, що вона візьме трубку. Ну ж, сонечко, візьми слухавку. Я починаю нервово ходити по кімнаті,тріпаючи рукою своє мокре волосся. Слухавку вона так і не бере. Гаразд, прийдеться до неї поїхати. Швиденько одягаюсь і, захопивши ключі від автомобіля, спішу покинути будинок.