Розділ 16. Ресторанна вечірка

Розділ 16. Ресторанна вечірка

- Привіт сонечко,- голос Ярослава звучить невесело. - Ти вже вдома?

- Так, переодягнулась і чекаю на вас.

-  Вибач,- він тяжко зітхнув в слухавку,- похід в океанаріум прийдеться перенести на вихідні. Я ще на роботі і не знаю коли зможу вирватись. Це просто кошмар. Я й уявити собі не міг, в яких проблемах  загрузла моя фірма. Буде дуже добре, якщо не прийдеться тут ночувати.

- Нічого страшного, я розумію, - а на душі стало сумно.  Мені так хотілось зустрітись  з Ярославом, побачити його милу донечку. Бути поряд з ним стало для мене найбільшою радістю. Я закохуюсь? А можливо вже й закохалась: усвідомлено, щиро, відчуваючи кожною клітинкою тіла, що це моя людина. Серце не обманиш, що б розум йому не нашіптував.

- Тоді до зустрічі, сонечко,- вже більш оптимістично завершував розмову Ярослав.

- Цілую і до зустрічі, - намагалась бути більш бадьорою, але розчарування було присутнє.

Якщо я вже переодягнулась і націлена на подорож, то поїду до батьків. А на вихідних більше часу зможу бути поряд з Ярославом і Маргаритою. Тому дзвоню мамі і попереджаю  про свій приїзд. Накидаю куртку і перевіривши чи все поклала в сумку виходжу на зупинку. Людей чекає транспорт чимало, тому намагаюсь стояти як найближче до краю бруківки, щоб встигнути однією з перших потрапити в середину. Задзвонив телефон. Вийнявши телефон із сумки, я здивувалась, що Орисі потрібно від мене. Ми зазвичай не спілкуємось в неробочий час.

- Соломія, це мій шанс! – голос звучав збуджено. І сліду не лишилось від тої сумної Орисі, що була сьогодні на роботі.

- Ти про що?

- Ти прикинь. Беру я, значить, адрес цього ресторану і вводжу в пошуковик, щоб подивитись куди ми підемо. Ти ж розумієш: потрібно було оприділитись в що мені одягнутись,-  вона говорить, а я так і нічого з сказаного нею не зрозумію,- а там п’ять зірок. І тільки, між іншим,позитивні відгуки. А меню яке вишукане і все дуже дороге.

- Стоп! До чого тут твій шанс?

- Як ти не розумієш, там будуть найбагатші люди в місці. Дивлячись сьогодні на твою багату клієнтку, в цьому я не сумніваюсь. Це мій шанс познайомитись із своїм принцом.

- На білому коні? – З посмішкою в голосі запитую я.

- Колір не має значення, аби тільки кінь був дорогий. Соломія, мусимо обов’язково піти. Будь ласка,- вона майже пропищала.

Під’їхала моя маршрутка. І мені вже натерпілось завершити цю розмову.

- Гаразд, але не довше ніж на дві години, - з іншої сторони слухавки звуків радості було без меж. Мені навіть стало приємно, що вона так зраділа.

Матуся зустріла мене, як завжди, зі своєю ароматною і свіжою випічкою, а тато з міцними обіймами.

- Коли ти все встигла напекти? - Посміхаючись вимовила я, дивлячись на повну тацю з пиріжками.

- Ти тільки частіше приходь, а я все встигну.

- Я й справді хотіла прийти раніше, але робота… Розумієш?

- По твоєму гарному апетитові, - а я наминала в обі щоки пиріжки, сидячи на кухні з мамою за кухонним столом, - і сяючому вигляді, розумію,що замішаний тут ще й чоловік. - ну нічого не приховаєш, бачить мене наскрізь.

- Так, мамусь, він мрія кожної жінки. Я не зустрічала стільки доброти, уважності до себе,ніжності в одній людині.

- То може ти мене і тата з ним познайомиш?

 - Ні, ще, мабуть, зарано, - про Маргариту згадувати не стала, не зрозуміло як далеко зайдуть наші стосунки з Ярославом. Але сподіваюсь на хепі енд.

 Після того, як я наїлась смачних пиріжків, ми пили чай з мамою і татом. Вони розповідали про веселі моменти які трапились в них на роботах і я знову відчула себе маленькою дівчинкою, яка прийшла не в гості, а просто з школи додому. Мама пропонувала залишитись у них на ніч, але мушу їхати  додому. Завтра на роботу.

Весь наступний робочий день Орися ходила щаслива. Вона вся думками була на майбутній вечірці. Назар і ще одна колега Варя дуже хотіли піти з нами на вечірку, але в кожного з них  виникли інші справи на суботній вечір.

 Ярослав знову передав кур’єром чудовий букет троянд. І торкаючись ніжних пелюстків квітів, я уявляла як завтра так само зможу торкатись долоні Ярослава, притуляти до себе Маргариту. Адже завтра така бажана субота і весь ранок і день у мене вільні. І ми проведемо його разом.

Але не так склалось, як бажалось.

Суботній весняний ранок зустрів сонячною погодою. Я повна енергії, потягуюсь в ліжку і йду класти чайник, щоб зробити собі каву, пританцьовуючи на ходу в одній тоненькій піжамці.

 Об одинадцятій годині ранку  починаю хвилюватись,що Ярослав так і не зателефонував. Зазвичай він телефонує ще перед моїм виходом на роботу. Може щось сталось? Після цієї думки, яка так і крутиться в моїй голові вирішую зателефонувати сама.

- Привіт,- говорю я, почувши його «ало». Вже те, що він підняв слухавку, змогло мене майже повністю заспокоїти,- ти не телефонував і я почала за тебе хвилюватись, - говорю те, що відчуваю.

- Привіт, як же я за тобою скучив,- а як я сумувала тільки б він знав. Чую його не дуже добре .Є сторонні звуки, ніби молоток, дриль, кувалда все працює водночас, - Я гадав, що через годинку вирвусь з цього пекла і тобі зателефоную, я саме на будівництві, - він намагався перекрикувати шум інструментів. - Соломійка, сонечко, мені так прикро. Здається, що я застряг тут надовго. Завтра вже ніякої роботи, обіцяю, тільки я, ти і Маргарита.

- Все гаразд, не хвилюйся, - я ж розумію, що маю справу з власником крупної компанії,- тоді до зустрічі.

- Цілую тебе, моє сонечко, - не встигнувши перервати зв’язок, я ще почула як він почав лаяти одного з працівників, і поспішила вимкнутись.

Розповідати про вечірній похід до ресторану не стала. Завтра все розповім в більш спокійних умовах при зустрічі. Ми і так намагались одне одного почути.

Виряджатись в ресторан не стала. Одягнула блузку відтінку рожевого коралу з вирізом на спині, чорні завужені брюки, волосся хитромудро закрутила вгорі створивши їм об’єм, нанесла  вечірній макіяж.  Накинувши пальто і взявши маленьку вечірню сумочку вийшла до дверей під’їзду. Чекати довго не довелось, Орися, як і домовлялись, під’їхала на таксі о дев’ятнадцятій годині.