Розділ 13. Зустріч з Соломією.
-Ярослав Вікторович, куди їдемо, - досить стримано сказав Сергій, коли я сів на переднє сидіння поруч з ним. - Чому не сідаєте на звичне заднє місце?
-Не сердься. Вибач, що зірвався.
-Все добре. Це я так, для пафосу.
-А ти знаєш? Ти був прав щодо Віки. Вона й справді намагалась, здається, до мене залицятись.
-Ти бач, як шрами прикрашають чоловіка, - він посміхнувся. - Може собі різнути по щоці, а то останнім часом жінок я якось не приваблюю.
-Годі, блазню, поїхали, - з посмішкою вимовив я до Сергія.
Ми їхали до мене на фірму. Сьогодні за старшого в своїй будівельній компанії залишаю Сергія,поки що більше нікому не можу довіряти. А в мене є інші справи, більш приємні.
По дорозі до фірми я розповідаю Сергію про знахідки в будинку Стаса і про запрошення Віки відвідати разом з нею вечірку.
-Ну і що ти вирішив?- запитав мене Сергій.
-Я не хотів, але вирішив погодитись, - потер долонями обличчя, ніби це могло внести ясність в прийняте мною рішення. - Соломії поки що не буду говорити.
Мені так не хотілось засмучувати Соломію. Цю чудову, молоду дівчину, яку ніби сама доля привела до мене. Похід з Вікою на вечірку для мене буде, як віддяка за її старання в роботі і не більше.
Розпрощавшись із Сергієм, я сів за кермо своєї машини і зателефонував Соломії. День видався сонячним. Салон автомобіля так нагріло,що я зняв пальто і кинув заді на сидіння.
- Привіт! Не відволікаю? - Я чомусь розхвилювався і почав потирати потилицю рукою.
- Рада тебе чути. Привіт! – Почувши її приємний м’який голос я вже не терпів з нею зустрітись. – Ні, не відволікаєш. Зараз якраз обідня перерва.
- Сподіваюсь, ти ще не встигла пообідати?- Не знаючи, що відповість Соломія, я все одно завів машину, в намірі поїхати до неї.
- Ні. Якраз зараз з колегами йдемо в кафе перекусити.
- Пообідаєш зі мною?
- Так, із задоволенням.
- Я буду через десять хвилин, до зустрічі.
І як підліток в піднесеному настрої включив голосніше музику в салоні авто і поїхав до Соломії. Добре,що агентство в якому працює Соломія знаходиться неподалік. І я ще мав час заскочити в квітковий магазин і купити букет різнобарвних троянд для Соломійки. Під’їхавши до агентства я помітив її на східцях. Вона стояла з заплющеними очима піднявши своє прекрасне обличчя до весняного сонця і мило йому посміхалась. Сигналити не став, щоб не налякати. Взявши букет в руки, який лежав на сидінні, вийшов з машини і підійшов до неї.
-Привіт,сонечко, - вона розплющила очі і повернула на мене свій зір. Соломія так щиро мені посміхнулась, що я навіть зумів заспокоїтись після череди сьогоднішніх подій.
-Привіт Ярославе, - протягнув їй букет, - дуже красиві, дякую.
Ми рушили до машини, яка стояла неподалік. Відкривши передні дверцята для Соломії я вже збирався сам обійти машину, щоб сісти за кермо. Але Соломія не поспішала сідати в автомобіль.
-Щось не так?- запитав я дивлячись в стурбоване обличчя дівчини.
- Чому ти сам? Це ж небезпечно…- я аж здихнув, а то подумав, що вона передумала зі мною їхати.
-Такої потреби більше не має. Ця мерзота вже в поліції і сподіваюсь отримає сповна за свої вчинки.
-Це хороша новина.
На сьогодні досить з мене цього Стаса. Хочу відпочити в приємному товаристві Соломії. Розумію, що завтра буде важкий день, потрібно зробити кадрові заміщення, зайнятись поверненням вкрадених коштів з фірми, фактично реанімувати фірму. Але це все завтра, а сьогодні Соломія.
- Соломія, я хочу запросити тебе не тільки на обід, а й на побачення. – Обернувшись на сидінні в сторону Соломії і дивлячись їй в вічі запитував я.- Як ти на це дивишся?
-Не проти, - вона глянула на наручний годинник,- але через годину я мушу повернутись на роботу.
-Не хвилюйся, Микола Дмитрович не відкаже мені в проханні відпустити тебе. Поїхали.
-І куди ми їдемо? – Запитала Соломія коли я їхав в напрямку до її квартири.
- Для початку заїдемо до тебе додому. Для нашого побачення тобі потрібно переодягнутись, - глянув на її стрункі ніжки в тілесних колготках і спідницю, яка помітно підскочила в сидячому положенні Соломії, і несвідомо ковтнув. – Взуття теж буде потрібно змінити, - її весняне взуття на каблучку не підходило для нашого побачення.
Під’їхавши до будинку я попросив Соломію, щоб вона переодягнулась в зручний повсякденний одяг і одягла куртку. Сам заходити не став, хоч вона мене запрошувала до квартири. Не знаю чи зможу себе стримати коли поряд та яку я так довго бажаю. Чекаючи Соломію я почав нервово постукувати по керму пальцями. От бовдур, я ж не спитав чи в неї немає морської хвороби. Ну нічого придумаю, щось інакше, якщо не вийде затія з прогулянкою на яхті. Ще раз зателефонував адміністратору Яхт- клубу і запитав чи все готово для відплиття. На благо в Києві є непоганий вибір з моторними V.I.P. яхтами, одну з яких я і орендував з замовленням їжі та шампанського на борт і капітаном для керування судном.
-А тепер куди їдемо,- радісно запитала Соломія, застрибуючи в машину,як маленька дівченка в передчуті дива.
- Хочу запропонувати тобі річкову прогулянку. Звичайно, якщо в тебе не має морської хвороби.
-Здається не має.- Вона пожала плечима.-Коли мені було вісім чи дев’ять років, точно не пам’ятаю, ми з мамою катались на прогулянковому теплоході по Дніпру, все пройшло чудово. Нагоди перевірити ще раз не випадало. Але зазвичай мене не вколисує.
-Тоді поїхали за гарними враженнями,- весело мовив я дивлячись на Соломію і заводячи двигун свого позашляховика.
Соломія переодягнулась в світлі джинси з білими кросівками і білу рубашку яка прикольно виглядала на фоні коротенької червоної курточки. Своє неслухняне кучеряве волосся вона залишила розпущене. Від неї приємно пахло, ні не парфумами, свіжий аромат я вловлював коли Соломія поправляла своє хвилясте волосся.