розділ 12 Ярослав - і вирішення майже всіх його проблем

Розділ 12. Ярослав - і вирішення майже всіх його проблем.

-  Негайно клич головного бухгалтера, юриста і мого невдаху заступника! Через хвилину, всіх їх чекаю в себе в кабінеті!- кричав я в телефон своїй секретарці.

-  Ярослав Вікторович…- схвильованим голосом розпочала розмову секретарка,але я її перебив.

-  Ти мене почула! Негайно! – і перервав зв’язок.

Добре, що швидко пішов на поправку і повернувся на роботу, не повідомивши нікого про свій прихід. Як бачу, вчасно прибув, поки моя фірма  не стала банкротом.

 Я вдивлявся в документацію, яка була розкидана в мене по всьому столі і не міг збагнути, куди великими сумами виводились гроші з моєї компанії. Мене не було трохи більше місяця, а тут чорт зна що відбувається, поставки будівельних матеріалів зірвані, будівництво житлового комплексу призупинено…

 Обережно ступаючи  на ногу, яка інколи поболювала, я підійшов до панорамного вікна ,неподалік від робочого стлу, в надії заспокоїтись. Вдивляючись в людей, які поспішали на роботу, на скупчення транспорту, що заполонило вулиці міста, я згадав Соломію. Жінку, що дарувала мені спокій у цій повсякденній метушні, з її появою в моєму житті я почав знову бачити світ  в усіх його барвах. Я, як юнак бажав її , але ще більше хотів зробити її щасливою…  

В двері постукали і я обернувся. В кабінет зайшов головний бухгалтер, юрист і мій секретар.

-  Не зрозумів, а де Станіслав  Михалович? - я  глянув на Інну, свого  секретаря. Дівчину,яка явно була молода для такої роботи, їй всього було двадцять років. Якого дідька я взагалі взяв її на роботу.

-  Ярослав Вікторович, я хотіла вам сказати… але ви поклали слухавку,- дівчина нервово стискала папку, яку тримала в руках,- Станіслав Михалович сьогодні не явився на роботу.- і опустила очі.

- Яке нахабство! Фірма на межі банкруцтва, а він незрозуміло де вештається, - взявши мобільний телефон, який стояв на столі, я зателефонував Стасу. У відповідь почув: « Абонент поза зоною досяжності». Потім зателефонував Сергію. Всі присутні так і продовжували стояти біля дверей, не наважуючись пройти в глиб кабінету.

- Серий, ану пробий, де зараз мій заступник Станіслав. Якими  це він питаннями займається в робочий час?

- А Вас, Тамара Юрівна, я уважно слухаю,- я ледве стримувався, щоб не перейти на крик. – поясніть, на які потреби виводились  кошти з моїх рахунків. В той час, як ні з постачальниками, ні з власниками земельних ділянок, ні з будівельниками не були виконані розрахунки.

Це була невисока жінка сорока років, яка нервово защораз поправляла і без того добре сидівші на ній окуляри. Раніше в мене небуло ніяких питань в компетентності Тамари Юрівни. Вона ось вже шість років бездоганно виконує свою роботу. Але без її відома не пройде і гривня непомічена. Тому, пильно дивлячись на явно знервованого бухалтера, я чекав відповіді.

- Я, я…- вона поправила окуляри, - Станіслав Михайлович говорив, що всі перекази коштів- це ваші безпосередні доручення.

Я починав закіпати, як чайник. Добре, що задзвонив телефон і я зміг переключити свою увагу на дзвінок. Це був дзвінок від Сергія.

- Ярослав, знайшлась твоя пропажа.- Сергій, явно, був в кращому настрої ніж я.

- Ну і де він? -Нервово мовив я.

- Він затриманий і перебуває в поліції. Віка, молодець, гарно попрацювала.

Віка, безперечно, першокласний слідчий, не дарма вона є старшим слідчої групи. Саме її слідча група займається справою, що - до замаху на моє життя. Я радий, що в моєму житі з’явився такий друг. П’ять років назад ми з дружиною познайомились із Вікою  на навчальних курсах скалелазіння там і потоваришували.

 - Кажеш знайшовся? Гаразд.

- Так, він намагався втекти з країни, але його затримали в аеропорту. Зараз він знаходиться в відділку поліції.

- Тоді  я спускаюсь і ми їдемо у відділок.

- Я тебе, звісно, чекаю внизу, але цікавіше буде, якщо ми поїдемо до твого Стасіка додому. Вікторія саме зараз в нього проводить обшук. Говорила, щоб ти під’їжджав…

Глянувши на своїх підлеглих, які стояли біля дверей і з острахом дивились на  мене, я мовив:

- Можете бути вільні, з вами усіма я розмовлятиму завтра. Але поки я не розберусь в цій ситуації, ви тимчасово відсторонені від роботи.

-Я також? - здивувалась моя секретарка.

-А то, Інна. Ти перша хто мав мені доповісти про несплати рахунків, які надходили мені на поштову адресу фірми. Я довіряв вам, а Ви…- глянув на присутніх і жестом руки показав, щоб вимітались геть.

Закривши кабінет, я попрямував до своєї машини де за кермом мене чекав Сергій. Додатковий охоронець, якого я найняв після нападу на моє життя, йшов поряд. Мені зовсім не хотілось, щоб він їхав з нами. Тому на сьогодні його відпустив, і розпрощавшись  біля виходу з будівлі офісу, пішов до машини.

- Ярик, скажу тобі як друг,- розпочав розмову Сергій ,коли він почав  вирулювати на головну вулицю міста. – Ти ж розумієш, що не маєш права перебувати при обшуку,- він посміхнувся,- Вікторія робить тобі таку поступку, бо симпатизує тобі.

-Не говори дурниць, ми просто гарні друзі, крапка!-  по моєму тону голосу Сергій зрозумів, що краще прикусити язика і мовчки вести машину.

Зайшовши до будинку Стаса, я вловив запах сигаретного диму. Таку вільність могла дозволити собі тільки одна жінка і саме зараз, вирівнявши свій стрункий стан і загасивши сигарету об цукерницю, вона направлялась до мене з милою посмішкою. Сорочка з пагонами слідчого управління впритул облягала її пишний бюст. Очі очима, а на цю частину тіла з такими вираженими формами важко не звернути увагу. А от юбка напрочуд  скромно спадала до її колін. Біляве волосся охайно підняте в зачіску догори. Досить ефектно вона виглядала в цій формі, мушу підмітити.

-Привіт! Бачу ти знову в строю,рада за тебе, Ярику, - вона протягнула руку для привітання.

-Привіт, Вікторія. Дякую, що не дала змоги моєму заступнику втекти з країни.