розділ 11 Сімейний затишок

Розділ 11. Сімейний затишок.

Маргарита повела мене в свою кімнату, яка знаходилась на другому поверсі.

- Будемо гратись іграшками? Я вже намалювалась, поки ти розмовляла з моїм татом.

 Я, звичайно, була не проти, тому що мені було приємно бути поряд з цим янголятком. Маргарита показувала мені свої улюблені іграшки, а потім запропонувала піти на двір погратись з її песиком.

Одягнувши верхній одяг, ми вийшли на задній двір будинку. Це була велика територія, що закінчувалась виходом до широкої річки. Вся територія була поділена на зони між якими проходили доріжки. Тут було місце з гойдалками для Маргарити, сучасна альтанка  прямокутної форми з рівним дахом, різноманітні дерева і кущі.

- Ну і де твій друг?- Мовила я.

- Дейсі!- гукнула дівчинка свого песика.

-Ой, лишенько,- я завмерла на місті.

До нас нешвидко бігла велика чорна собака з невеликими очима. Її шерсть була схожа на розкішну боярську шубу. І важив цей песик не менше п’ятдесяти кілограмів.

Почувши, що з будинку хтось вийшов, я повернула голову. До нас підходив Ярослав в накинутій на плечі куртці.

-Не бійся,- мовив Ярослав і посміхнувся.

-Соломія, вона хороооша. – Маргарита підбігла до свого песика, який був ростом з дівчинку і почала гладити свого улюбленця.

Ви колись чули про породу собак ньюфаундленд?... А я ось ні.

-Не бійся її, Соломія. Дейсі має лагідний і м’ який характер. -Ярослав дивився, як я широко відкрила очі, дивлячись на собаку.  -Все, що в неї страшне - її розмір, це дуже  дружелюбна порода собак.

-Доню, ти налякала нашу гостю,-Ярослав глянув на Маргариту.

-Я не хотіла,- дівчинка винувато опустила очі.

-Принцесо, все гаразд, в тебе дуже гарний песик. Я й справді не бачила собак такого розміру, от і здивувалась.

-Тату, а пам’ятаєш, коли приїжджала твоя подруга Віка, вона навіть не відреагувала на Дейсі, а просто  пройшла повз неї.

А з цієї миті  докладніше, подумала я.

Дівчинка  подивилась на батька.

-Я вирішила, що і Соломія не злякається. - тихішим голосом промовила дівчинка.

-Доню, а ти пам’ятаєш,що сьогодні в тебе заняття з вчителем по англійському? Мерщій в дім.

-Татусю,- дівчинка підбігла до тата. - Можна я не буду займатись сьогодні з вчителем по англійському? Я хочу гратись з Соломією.

-Це займе не так багато часу. Соломія тебе зачекає, поки проходитиме заняття. - Ярослав глянув на мене  пронизуючим  поглядом - Так?

-Звісно,- відповіла я і посміхнулась.

-Тоді мерщій на заняття, а ми з Соломією тебе зачекаємо. Репетитор тебе вже чекає, поспішай.

Маргарита побігла в дім, взявши при цьому з мене слово, що я нікуди не піду поки в неї буде проходити заняття.

-Соломія, якщо ти не проти,ми можемо ще трішки побути на свіжому повітрі.

-Гаразд.

-Вибач, що був різкий з тобою, - невпевнено розпочав розмову Ярослав, коли ми проходжали по доріжці, яка вела до річки.- Соломія, ти дуже вродлива і молода дівчина, а поглянь на мене. Навіщо тобі таке страховисько?

-Знову та сама пісня? Твої шрами загояться, це я тобі не просто так кажу, - я погладила  його по щоці, даючи зрозуміти, що вони мені не противні.-Невже ти не знав, що чоловіків прикрашають шрами?- я посміхнулась.

Моя посмішка почала танути, як тільки я побачила, що обличчя Ярослава скривилось від болю.

-Ходімо краще в дім, - запропонувала я Ярославу.

Ми неспішно направились до будинку. Ярослав мовчав, але по його обличчю було видно, що його щось турбує.

-Викликати лікаря?- стривожено запитала я, коли ми зайшли у будинок і присіли на диван у вітальні.

-Ні, не потрібно. Це моя щиколотка нагадує про себе. Не хвилюйся, зараз нанесу знеболюючого крему і все пройде. - Ярослав провів рукою по моєму волоссю, плечу , пройшовся пальцями по кисті руці і взяв мене за руку,- зачекай мене трішки.

-Ні,-  і піднялась з дивану слідом за Ярославом, - я хотіла би піти з тобою.

-Ходімо, я не проти.

-Не подумай нічого такого, - підіймаючись по сходах слідом за Ярославом, розпочала оправдовуватись я.- Просто по спеціальності я медсестра і допоможу тобі полегшити біль за допомогою легенького масажу.

Сама запропонувала, а тепер думаю, краще б сиділа на дивані і не рипалась. Одна справа торкатись тіла пацієнта, а інша чоловіка, який викликає в мене хвилю бажань. Зайшовши в кімнату,  Ярослав сів на своє ліжко, зняв пов’язку і протягнув мені два тюбика.

-Гадаю, ти розберешся, це мені лікар виписав. Один крем,- він подивився на тюбики які тримав в руці,- точно знеболююче, а інше, здається, для кращого загоєння.

Як тільки я доторкнулась до ноги Ярослава, мої щоки враз спалахнули. Для мене виявилось це занадто інтимно. Але відступу назад не було і я розпочала ніжно розтирати мазь на пошкодженому місці.

-Чому ти змінила професію? – Запитав Ярослав, коли я була зайнята його ногою.

-Все дуже просто - мала заробітна плата. А продовжувати вчитись на лікаря не пішла. Не відчула ,що це саме те, чим би хотіла займатись усе життя.

Я намагалась дуже ніжно проводити по пошкодженій щиколотці.

-Досить,- прохрипів Ярослав.

-Тобі боляче?- Забираючи руки, запитала я.

-Ні, мені занадто добре. Припиняй, а то я не стримаюсь...- Ярослав посміхнувся.

Вечеряла я в повному складі сім’ї Дорошевих навіть Дейсі лежала біля стільця Ярослава. З цими людьми мені було приємно спілкуватись, які б тему ми не торкнулись, завжди було про що поговорити. Ярослав мав гарний апетит , не дивно ,адже він не обідав і тепер їв як за трьох.

-Соломія, чому ти не їси?- запитав Ярослав.

-Дякую, все дуже смачно,- я з любов’ю дивилась на всіх присутніх. 

 Так не хотілось повертатись в порожню квартиру...

-Мені було приємно провести з усіма вами час, але вже мушу їхати. – я обійняла Маргариту,- до зустрічі, принцесо.